Завчора тата возили до норманської церкви ХІІ ст. слухати акахтист Пресьвятій Богородиці, нашій Покрові. Що діялося в татовій душі? На стінах залишки ще римським стилем стінописів, акахтист сам буде православний, а сьпіває аристократична родина — зграйно хвалять Бога, яко янголи, ще й латиною.
То був, певно, передпокій, схожий на той, що в усіх нас за порогом. І там ми дивуватимемось нечуваним, небаченим дивом, спитуватимемося вирозуміти, не втямимо невтямного, не оцінимо неоціненного, т'але втішимося й звеселимося Божою втіхою й веселістю.
Немає коментарів:
Дописати коментар