Щоб іскинути з себе ярмо "Фейсбуку", покинути читати його, досить перестати себе там знаходити. Коротенько кажучи, щоб не читати, кидай писати, стежити власного "золотого слова".
Ми всі нарцизики на тій клюмбі. І кожне дума, що цьвіте як-раз у середині, на самоті, а не в задушливій, парній валяві передсьвяткого квіту: кому завіз, а кому заріз.
І бачиш себе в розмаї, а кругом тільки трави похилі шелестять: "Ах, яка гарна лілея! Як вона зростає! Не працювати-ж їй, не прясти!"
А ми тільки в Бога зілля. А серед людей нам і прясти, і ткать, а не бовванячити.
Ми всі нарцизики на тій клюмбі. І кожне дума, що цьвіте як-раз у середині, на самоті, а не в задушливій, парній валяві передсьвяткого квіту: кому завіз, а кому заріз.
І бачиш себе в розмаї, а кругом тільки трави похилі шелестять: "Ах, яка гарна лілея! Як вона зростає! Не працювати-ж їй, не прясти!"
А ми тільки в Бога зілля. А серед людей нам і прясти, і ткать, а не бовванячити.
Немає коментарів:
Дописати коментар