Четверте паця

 Вибігає чоловік із лісу й бачить міцну кам'яницю. Починає добуватися в держкі дубові двері.
— Хто там? — питається мудре пацятко.
— Це я, людина, українець, пустіть біду перебідувати!
— Яку таку біду?
— Вовкулака-перевертень хатку мою розкидав, ззісти мене хоче!
— Хатка була з лободи?
— З лободи, з лободи, пустіть мене до себе!
За моцними дверми промовисто прокашлюється мудре порося:
— Чоловіче, будь чемним пацятком! Ось нас тут троє братів: одно збудувало очеретяну хатку, вовчик її розкидав, воно перебігло до другого братіка. Там уже хатка деревляна. Вовчик і деревину розворушив, уже двох виселив. Вони прибігли до мене, мудрого пацяти. В мене муровано, вовчик не залізе. Тепер уже в нас тут не хата, а ціла унія европейська. Й будівельні стандарти. З лободою до нас не пристають. Вертайся додому, гарненько муруй, а потім і до нас подавайся, зачнемо тоді разом хазяйнувать.
— Нема куди вертатися: вовкулака цілий ліс запалив, лобода вся вигоріла, а цегла пече. А він-же, клятий, кусається, дере!
— Маєш тямити, що в казці троє поросят. А як ти вродився четвертим, то тра тобі й у розгорілому лісі кам'яницю ставити. Кусає, дере — то криза. А криза — то вихід. От виходь і працюй. Доведеш до зробу й зразу сюди: пустимо до хати й посадимо на лавку. Разом сядемо, склавши руки, дамо собі спокій.
Стоїть чоловік, не рухається — палають щоки, спина горить. І сором пече, й вогонь палить, і виє вже зазовно близенький вовкулака.