Як я перебув День незалежности

 Зранку разом із шваґером, власним сином, його сином і ще одним небожем подалися маршем до кума на літняк аж у Глеваху. Маршували таксівкою, прихопивши з собою прапора — День незалежности-ж!
Я такий, що маршував-би маршрутівкою, але не такого шваґера маю — він багатий чоловік: їдьмо та й їдьмо.
Ну, поїхали, побули, почастувалися — в кума свій хлопець та й наших трійко, перевесники. Сонечко на захід хилиться, треба прапора знімать та й на Майдан уже сунути. А як сунути? І шваґер знов: таксівочкою. Набираю "Таксі "Тройку". Не "Трійка"-ж таки, а "Тройка"!

«Эх, тройка! птица тройка! кто тебя выдумалъ? Знать, у бойкаго народа ты могла только родиться, — в той земле, что не любитъ шутить, а ровнемъ-гладнемъ разметнулась на полсвета, да и ступай считать версты, пока не зарябитъ тебе в очи».
Оператори-диспетчери чужоземної контори, слава Богу, ніколи хлопською мовою губів не поганили, знав я те й, як то кажуть, шанував їхнього сьвідомого вибору, аби, думаю, везли. Але тут усе так спалося-збіглося, що й День незалежности й Глеваха й усе, все, все...
— Таксі "Тройка"!
— З сьвятом Вас!
Суворо:
— Здрасці!
— З Днем незалежности!
— Я вас слушаю!
— Слава Україні!
— Уже здаровалісь. Маладой чілавєк, машинку будім заказивать?
На серці — розмай! Там молодий чоловік уже обіймається  з машинкою. Романтичний дівочий голос не має ні числа, ні ймення — в закривинах етеру владарює самий тільки рід, жіночий рід. Уже й ціну правлять, уже й їдемо ніби — тільки запрягай. Нагадую, платить шваґер, сам зголосився.
Потім дзвонить якесь бурмило й каже, що наче ошукано його; воркоче щось невиразне про поплутану диспетчерку, а до Глевахи воно не їздун.
Ну, що ви скажете? Мушу знов докучати тій трудівниці та ще й у сьвято.
— Ну, што, папробуїм паіскать...
— Ви-б про сьвято й по-нашому забалакать попробували чи що...
— Я вас панімаю і етава хватіт, ф школі учілась рускай, гаварю, как хачу!
— Можна якогось рідномовного оператора?
— Хто вам будіт в празнік искать украинскаво апіратора, ждицє СМС!
Дочекався: звісно, "машинкі в нашем районе нєт", це вже діло принципу.
 Перетелефоновую вже не заради машинки й чую:
— Рускаязичнай апіратар слушаєт!
А нехай-би тобі добро було, апіратаре! Та ти хто така, де ти сидиш?
— А ти хто такой, гдзє ти сідзіш?!
 Ну, де я сиджу, здається, вже кілька разів доповідано: Глеваха. А хто я єсть... от що, добрі люде...
Але "Тройку" моя особа насправді не цікавить. Як не цікавить це "сємьорку", "туза" й саму "винову кралю". Чи телефонувати ще в "Тройку"? В роздумах проминуло вкраїнське сьвято, День незалежности. Згадалася всячина. Кудись завезуть, а там, не приведи Господи, "тройка" засіда... Лучче не турбуватиму тих випускників московської школи...