субота, 12 січня 2013 р.

Невблаганний редактор

Пригадую, як десь у середині дев'яностих потрапив я на три дні рівнобіжного перекладу до надто доскіпливої впорядниці. Тема була суто жіноча, й нашого брата-мужика там у заводі було три душі: два перкладники й технік. Але на третій день нещадна господиня балю настановляла мені вже третього товариша. Два попередники (в широкому сьвіті знані за порядних працівників) дістали ганебного відкоша.
За лаштунками я отримав пояснення такої неласки. Подаю його й усю розмову трохи словесно приоздобленими:
 Ваші колеґи а-ні-же не шуплять в українській мові, та й Ваша власна не на всі ноги кута!
Своєю українською я тоді безпідставно пишався, тому покірливо попрохав пояснень, сказать-би то, для науки.
 От Ви кажете "вони були цікаві". А кому-ж вони цікаві? Їх-же цікавило!
 Як-же треба було сказать?
 "Допитливі"!
Намагаюся соромливо нап'ясти щось на голі плечі, звертаюся до шкільної програми:
 У Лесі (Українки!) в "Давній казці" "мужики цікаві стали, чи ті кості білі всюди, чи блакитна кров поллється, як пробити пану груди..." Я особисто тої цікавости не поділяю, але з погляду мовного...
 Наш редактор-би того не пропустив!
Панна Лариса Косачівна! Бездольні вони були, а не знали, що щасливою годиною вродилися: бо пропустив їх тогочасний редактор. А тепера вже близько лікоть, та не вкусиш!

Немає коментарів:

Дописати коментар