пʼятниця, 11 січня 2013 р.

За сьвітло спокою

Мені здається, що сьвята людина  це та, що вже не потребує живитися життьовими радощами, але в неминучих для кожного життьових болещах на крилах страждання зринає над буденщиною, щоб ніколи більше не впасти в її пухнаті обійми. Сьвята людина так високо злітає, що в піднесеній холоднечі гріється від незахіднього сонця, того самого сонця, що за обрієм спочило для нас, населенців пласкої землі, потьмарених розумом у житейських муках.

Немає коментарів:

Дописати коментар