Довго чи вчасно?

 Можна без кінця повторювати: "Гомоніла Україна, довго гомоніла." Полюбляє, бач, вона гомоніти. А от коли вже можна буде постерегти, що "схаменулась Україна, вчасно схаменулась"?

Менше поетичного

 Примітка поет. ("поетичне") до гасла в словникові, хоч як воно парадоксально, мала на увазі не піднести, а затерти те слово в нашій мові. Отже, поети, майтеся на бачності: менше з тими словами!

Вніс чи в ніс?

 Заходе дядько справний такий до крамниці й каже, впевнено так: "Вніс!" Що він, цікавий я знати, й куди вніс? Сюди ніби впорожні завітав, а каже що вніс. А то він гроші, кажуть, сплатив. Чи щось шиба йому в ніс? Е, ні: тоді-б "ніс" инкаше вимовлявся.

Як на око

 Виходиймо з авта — й зразу до кави. А каварка тут: вітаю на око! Ще вона нас не зна, а вже вподбала, то й вітає поки як на око глянуть. Ну, тепер бодай не розчарувати!

Чарівна віра

 Дві перекладниці смашно засьвітлилися на тлі якогось "унікального всесьвітнього хворуму", де, так і знай, усе вже вони поперекладали. Й це тоді, коли вся дружина дружно свистить у кулак намісць синхрінового мікрохвона. То й що з того — хай начуваються негарнії й нездарнії! От-же-ж пише зразу якийсь дядько-перекладько отут таки під сьвітлиною, що вони красуні й майстрині. Може хто не вірить, а з мене — вірний Хома. Й працівницям тим найперше бажаю чарівної віри.

Не вчитаю

 Ворушачи не звичними до слова губами, водячи звичним до рала вказівцем, читаю вже славетного нашого, а ще навіть не підстаркуватого поета. Пучка сповзає на спід сторінки, до ріжка — наслинюю її, щоб зручно перегорнути. Чи не вчитаю й далі по складах? Ні, дяче, буде иначе: він-же мене не зна й не горта! То хай панує обопільний лад!

Широке визнання

 Коли влізає в хату широке визнання, треба хапати його за хвоста — й нехай уже нявчить на все горло, щоб хоч село почуло.