Зачин ХХ ст. позначився пануванням модніх теорій, що бралися пояснити всі злигодні людства виродом і пророчили йому перевід. Почин століття ХХІ гордо та пишно проголошував відродини й поступ. Скінчивши першу чверть цього віку й отримавши задовільну таблю, ми схиляємося перед поступом, але нишком силкуємося підглянути, що там було в тих занепадницьких теорійках.
Бльоґ Сергія Саржевського
середа, 19 листопада 2025 р.
Присьвітитель
Слухаю коротесеньких лекцій з литвинської мови, мло вже потрібних, але дуже цікавих мені, що їх пропонує охочій увазі шановний пан Вінцук Вячорка й, звісно, бере мене жаль. Одно, що його самотній голос — надсадний крикунів крик у німій пустелі. Литвинська мова, сказати-б, часує й конає, бідна, в ніжних обіймах дбалого, тямущого свого мовознавця й мови знавця. А друге, що з мене міг-би, т'але не вийшов український Вячорка. Як і він, я з малечку призбирую старі словнички й книжечки, студіюю їх. Однак із його просьвітитель, а з мене — присьвітитель.
понеділок, 17 листопада 2025 р.
Палю, та не курю
Платна лікарка, хоч сама немолода, по новому питається в мене своєю вкраїнською, чи я "не палю". Палю, кажу, грішний, потрошку всяке сьміття садове, хоч воно й не вільно. Зате не курю й не курив ніколи. Воно, знов кажу, досадно стає, як цілий вік живеш здоровісіньким життям, а всі перепитують, чи не куриш, чи не п'єш і про всяке таке иньше гріховне. А хіба не видно? Хіба на козаку немає знаку? Либонь нема, на виду нічого не написано. Ні, написано, т'але не читайте: брехня то все.
Аніже
Люблю довго думати й коротко писати. Бо думати є про що, а писати — аніже. Чудовий тут ангелянський вислів, такий зворушливо-хатній: nothing to write home about. А тепер увесь сьвіт як одна безладна, деркотлива хата — troubled family.
Давно не бачили
Де-далі, то все більше нагадую собі Доріяніву Ґреєву парсуну, що її ніхто не завдав собі праці нідійно запхати на гору. Днями навіть платна лікарка аж сахнулися. А де-ж сам юний гарнюк Доріян, щоб приймати та вітати? Давно ніде не бачили.
Принагідно
Не що давно на семінарі старий психолог сказав мені приватньо: "Ви вже можете дозволити собі на те, щоб бути дивним. Я й сам так гадаю. Бо як відзначив іще наш Охріменко, "в темряві прозові міщанські обставини виростають у казкові розкоші." А темряви кругом аж над міру. Вона покриває не то червоні молодечі гріхи, ба й бліде старече завмирання й полотніння.