пʼятниця, 24 жовтня 2025 р.

Галанці

 Серед українських міщан чималенько дендиїв. Це не відрізняє наших городян од загальноевропейських. Але от як по нашому, по народньому, спроста сказати, що дендий із когось? Як то в нашої мови заведено, мається купа слів  чи й не більше, ніж самих тих у нас чепурунів: джеґер, дженджик, джигун, жевжик, надриґанчик, крутивус, мартопляс, парадник, прилиза, і навіть хверт, хвертик і хвинтик. А ще щиголь. Та найцікавіще галанець: "Чистюк він, галанець, не причепурившись, до дівчат не вийде". Хто такий буде? А ну-ж! Звісно-ж, голяндець. От ви завітайте до Голяндії, кого пустять, і придивіться до тамтешнього чоловіцтва: правдиві, щирі галянці всі до жодного. Тож і штанці-галанці, вузькі та "підстрелені", де-хто з поважного панства доношує за парадниками-попередниками й дотепер. На них у нашій історії, на тії штані, вже не раз наставала поведінка й іще настане. Бо не переводяться, кажу, по наших містах галанці.

середа, 22 жовтня 2025 р.

На "гарнидень"

 Наших бідних роздавачів послуг їхні надавачі так вимуштровують, щоб вони конче кожному на розпрощанні казали "гарного дня". Це в них невиводне — як сьвяткування народніх американських Гальовин. Хоч на добридень треба давати вітаючись. А на... гарнидень і зовсім давати не треба.
Коли відвідувач чемно дякує, одностайно кажуть "будь-ласка". Та "будь ласкав" і "будь ласкава" то-ж звертання-прохання та ще й на "ти". Будьте ласкаві мені викати. На відповідь подяці доречніше казати "прошу" без польського наголосу. Прошу й припрошую!

Не речовіли

 Те, що рукописи не горять — то горда письменницька неправда. А от комп'ютерописи чи елетронописи не горять і справді. Бо вони ніколи й не речовіли.

вівторок, 21 жовтня 2025 р.

З життя колібри

 Вимушена неробота й протяжне безмлив'я лишають доволі часу на ентомологічні розшуки й розправи на лугах і луках нашого перекладу, а голод истий тільки додає до тих розвідок прикрого гарту. Ось виявив нову підвідміну перекладника блідого чи йнакше непринадного, протиперекладаря, відвертого нічного шкідника наших полів (народня назва — "попсуй"). Ця потужна комаха завзято налітає на овочі чужої пильної праці й упевнено так виїдає все геть і з корінням, навіть і ґрунтом самим. Але при тім дуже нервозно дзижчить і ніби надривно махає багатокрильцями. Дзижчить ісхвильовано, бо найперше, найменше дрижання істоти викликає внутрішнє бреніння, чарами своїми непереборне для комашини. А надсадне маяння-вихання — з життя колібри, що спитується все обпурхати й обмахати як своє.

понеділок, 20 жовтня 2025 р.

Инквизиція

 У теперішній українській мові слів на "и" ще менше, ніж можна назбирати по старих словниках. А справді вживаних — то вважай що й немає. Однак такі слова становлять дорогоцінну опрічну рису нашої мови, а надто надніпрянської її парости, стовбура, як докладніше брати. Тому не забуваймо "индика", "икати", "искри", що можуть, милозвучности ради прибрати собі "г": "гиндик", "гикати", "гискра". Не вимовиш "гіндик", бо він і без "г" — таки "индик", а не що.
Мої виявлення — собі прості й ніби аж дрібничкові. Дак коли-ж не можу я спорудити словника, як де-котрі мені иноді простосердно пропонують. Диви, навіть од професора Яворницького лишився нам тільки один том, виданий у Катеринославі року Божого 1920. Совіцьке мовознавстово згодом усі 50 000 ніде більше тоді не записаних слів зручно порозгублювало. Доньку придбала мені цю рідкісну книжку на интелектуальнім базарі нашої з єю альма-матері. То що-ж я вздріваю? "Индуктовий", "инквировати", "инстигувати" й іще золота жменька дуже вже потрібних чужих слів. А я, бачте, вже давненько всі чужі слова з приростком "in-" віддаю нашим "ин-". Довідався до Тимченкових "Матеріаловъ для словаря письменной и книжной южнорусской речи XV—ХVIII вв." — дак і там якісь із учених слів на "ин-", а якісь на "ін-", як і з джерел бралося.
Ну, вважайте, що в мене то "южнорусская речь". Так аж із XV вѣка! Тут мені одна колежанка интимно повела, що нишком "кепкує над мною". "Господи", — сплескую я руками, — а ви-ж із чого кепкуєте"? "А з мови Вашої!" Отакої! А ще кажуть, що зо сьміху люде бувають! Ну, мені й справді пізненько — навіть зо сьміху вже людини не буде. А впертий український чоловік — був, є й іще побуде трохи.

Рідна безмірність

 Вічна дилема "чи майдан чи чамайдан" складає нашу рідну злу безмірність.

четвер, 16 жовтня 2025 р.

Жовтневий грудень і грудневий жовтень

 Грудкуватий, голий стоїть у Київі перекладницький жовтень: нічого не жовтіло й нічому буде падати, бо ще впозимку пообтрушував найменшу бруньку новий вітер із Америки, колорадський якийсь вітер. І тільки вкраїнська натура вперто красіє своїм листяним сьвітлохвором: тобі зась, де мені можна, а тут — побачимо.