Жадоба

 Жадоба не полиша людини ніколи. Жадоба засилюється в голочне вушко, просмикується в плящану шийку, вливається джерельцем у душу. А як хто не має душі, то просто розлягається всюди, як неполохана гадаринсько-гергесинська свинота.

Хто подасть

 Держава має серце: наше — хто подасть.

Незмовленно

 Нам усім несказанно тривожно. Т'але ми все кажемо, кажемо й кажемо.

На добрий почин

 У нашім університеті не вчилися ні кобзар Тарас Шевченко, ні князь Володимир Київський. Зразу попередимо, що так само й кобзар Тарас Компаніченко й князь Костянтин Острозький. І не викладали вони там ніхто — от не брешіть! А назвивати слід на честь когось причетного. Треба розглянути якусь скромнішу кандидатуру — на добрий почин.

Єдиним голосом

 Україні, як звісно вже й малечі, повинно говорити єдиним голосом, одноголосно, вустами одними. Й той голос, один-єдиний, має бути перекладчиків, Пилипів Живопихів. Перекладчик Пилип Живопих не знає що він перекладчик, перекладчик, перекладник, перекладар і перекладач, а дума, що перекладач. Не віда Пилип і того, що можна так говорити: "голос перекладчиків, Пилипів Живопихів." Зате тямить, що він людина й голос його єдиний і вуста в його одні. Отим єдиним голосом і єдиними вустами тільки й вільно говорити Вкраїні. Щоб люде в сьвіті не пополуталися: "А це хто-ж говорить, що голос незнайомий, не єдиний якийсь? Либонь і не з України воно, а якесь ледащо. Вимикай — гріх і слухать!"

Може перекладчика того й не Пилипом зовуть. І не Живопихом, а, скажім, Лихопихом чи Пихолихом. Але він знає й усі мають знать, що голос його єдиний, що Вкраїна має — без того заніміє, а ні телень.

Лікарський припис президентові

 Наш лікар Українчук, дай йому Боже здоровлячка доброго, спорудив листа гамерицькому президентові — вже, кажуть, й одіслав. У листі пишеться, щоб не гірштикався, а шанувався. Вкраїнчук в'являє це так: що сидить підтоптаний президент на підлозі в палаті, човгає ногами, перебирає критичні листи. В палату обережненько зазирає особистий гамерицький лікар Шо (Shaw):

— Га? А шо?

— Да тут вам од українського лікарства депеша.

— Ша! Українські лікарі свої приписи на плятхворму "Дія" надсилають чи телемедициною!

— Дак знає чоловік, що в нас у тім ділі відсталість сама. 

— Це про здоровля моє, про житки?

— Ні, більше за політику річ.

— Набридли, ідійоти, з своєю політикою!

— Пише, шо в Атенах ідійоти політикою не цікавилися, того й діягноза така: ідійоти, самотинці чи самота-самота.

— В Атенах? То якого штату Атени?

— "Ахвіни" в Україні на них кажуть ученії люде .

— Ну так-би й казав — знаю Афіни. Подавай листа, бо либонь Сократ написав.

Академіки й епідеміки

 Ніхто не сподівався, що перекладати по будах доведеться з академіками. Та воно й лячно з ними: стільки знають і вміють, що куди-ж його й розіпхать по тих простацьких перекладах. Та й клопітно з академіками: яка-ж буде програшна супроть, чи пак контраст по їхньому, академічному, — ну просто програвний білет! Тут одним-один ув Україні перекладчик видатний іще животіє, та й той уже на ввесь сьвіт заголосив: та не думайте, клієнти добрі, що раз я видатний, то вже й не сяду з нетягою й ледащом у буду громадити одним веслом! Бо слідно, що стали боятися, пішла вже лиха поголоска, що з його, бач, академік.

Отаке виходить із академіками — геть-то вони не треба. Т'але що, як зимовими днями й тижнями випадає сидіти по инкубаційних кабінах із инкубами й сукубами епідеміками? Це-ж у які ворота лізе, не кажучи вже за дверця будяні? Та, виходить, треба потерпіть: людям потрібно якось і в недузі поживлятися, на лікарство й лікарство запрацьовувати, на ліки й лік. Одна пільга: на мученика, як казав був небіжчик Честертон, не треба вчитися, не то що на перекладаря.