На заводини

 Коли чудовому поетові Робертові Ґрейвзові так стало треба грошей, що прямо заріз, він сів і написав романа чудового. Й скоро піджився! Нум-же тепер і ми, вкраїнці, кому аж ґвалт на грошву сухо, не плювати поганим у мережі, а писати добрі романи. Ото вже громада грошей надає — всі попідправляються! Й на завід стане й на обзавід.

Смакощі

 Знати нашу мову неможливо й цікавитися єю — незвичайно. Т'але мовлянин — творча істота: задивилась істота на московські "вкусняшки" й вигадала собі на втіху "смаколики". А як-же наші ласощі, лакомини, присмаки та смакощі? Не смакує словникове — все посічуть на львівські смаколики.

Вода й пісок

 Не знаю, як чиї, а мої діла — то пісок. Жменя піску, кинута на вітер: і дрібне воно, й розлетиться так, що ні забачити, ні впіймати не випадає, тільки що око заздрісне десь запорошить.

Води-ж словесної не маю а ні трохи: та, що мав, пішла безслідно в жменю піску.

Довго чи вчасно?

 Можна без кінця повторювати: "Гомоніла Україна, довго гомоніла." Полюбляє, бач, вона гомоніти. А от коли вже можна буде постерегти, що "схаменулась Україна, вчасно схаменулась"?

Менше поетичного

 Примітка поет. ("поетичне") до гасла в словникові, хоч як воно парадоксально, мала на увазі не піднести, а затерти те слово в нашій мові. Отже, поети, майтеся на бачності: менше з тими словами!

Вніс чи в ніс?

 Заходе дядько справний такий до крамниці й каже, впевнено так: "Вніс!" Що він, цікавий я знати, й куди вніс? Сюди ніби впорожні завітав, а каже що вніс. А то він гроші, кажуть, сплатив. Чи щось шиба йому в ніс? Е, ні: тоді-б "ніс" инкаше вимовлявся.

Як на око

 Виходимо з авта — й зразу до кави. А каварка тут: вітаю на око! Ще вона нас не зна, а вже вподбала, то й вітає поки як на око глянуть. Ну, тепер бодай не розчарувати!