Над усе дорожче

 Цікаво, що я хотів оце сказати й забув? Щось найцінніше, таке дороге, що й цупка пам'ять не змогла втримати в своїх кігтях — украв час, перебраний миттю, меткою дівчинкою, непомітним малям: тільки шусть — і лиш напружено розчепірені пучки посудомлено стискають коштовність уже невидиму, не сущу.

Століття й століття

 "Століття й століття, країна й країна, народ і народ, місто й село, юність і старість, хворість і здоровля, смерть і життя, ніч і день, зима й літо — кожен стан, стать і вік, і всяка тварина має власні свої вигоди." То вже не ходи в чужих шкарбанах, не будь не по своєму плащуватий, не бери сторонньої патериці. Куди йшов, прийдеш: дороги своєї не обминеш. І тою дорогою побачиш століття й століття, країну й країну, народ і народ з вигодами їхніми.

Для плину днів

 "Дбаймо за все потрібне для плину наших днів, та нехай найперша наша турбота буде про мир душевний, то-б-то про життя, здоровля й спасіння його." Життя-здоровля й, після дбалого викохання його, де-далі, то все важливіша перспектива спасіння — забезпечують душевний мир. Життя-ж од здоровля невідлучне. Вся злука з часом подається, опадає: хоч і не буде подуги, та була щира боротьба. В спасінні звитяга. А все потрібне плине з плином днів.

Широко — не густо

 Прочитав Альджернонову Блеквудову (Alernon Henry Blackwood) новелю "Вербняк" (The Willows, 1907). Вже вкотре твердо пересьвідчуюся й сьвідчу, що красне письменство народу оціновуємо не за верховинними здобуттями, а за пересічним, нормальним рівнем, не за лісом, а за підліском. Те підлісся мені дорогше, ніж щоглові, корабельні дерева. Генія всякий знає й упізнає, але мало хто вчитає собі на втіху.

Ніхто не вважає Блеквуда за першорядного письменника чи добірного мислителя. Й жанр, де він труждався — не з найудячніших, та й не жанр то зовсім, а десь собі піджанр: Weird fiction, навіть без переконливого перекладу, не знати що. Але яку мовну чи й мислену культуру дала моя улюблена язиката Едвардіянська доба! У "Вербняку" нічого не діється, увесь чин переселяється в оповідачеву складну психічну працю, в висловленість.

Втішившись новелею, я з превеликим сердечним жалем визнав перед собою, що не то що в чужій ангелянській, ба навіть і в рідній мові не здатен на такий словесний подвиг, на таке денно-каховське відродження. Не був, не є й не буду ніколи. Й не тільки тому, що я сьогочасник, сучасник нікчемної в слові доби, але й тому, чого нашій культурі не дали дати навіть за доби едвардіянської. Широко сіється культурний попілець — широко, а тому не густо. 

Людський приготов

 Стільки всякого людського приготову про читаченьків, що кортить ото зачитатися, як закохатися. А хто записався... то вже нема ради: мусить писати без ласкавої розради читецької. 

Менше всього й менше за все

 "Де менше журахвини й чорниць, там менше скорбутної хороби; менше лікарів — менше недужих, менше золота — менше потреб; менше наук — менше дурнів; менше права — менше бесуддя; менше зброї — менше воєн; менше кухарів — менше зопсованого смаку; менше чести — менше страху; менше друзів — менше ворогів; менше здоровля — менше пристрастей." От і міркуй, чого кому треба менше, а чого більше. Здається вже, що всього менше треба: золотих потреб, учених дурнів, безсудних правників, зіпсутого смаку й здорових пристрастей. Але потрібна ще зброя, честь, друзі, й кортить таки часом поласувати журахвиною й чорницями. А після того хай уже приходять ті лікарі.

Мінливість і непостійність

 "Перша прикметна риса підлесникова — мінливість і непостійність: він не може довго слідувати за одним і тим самим і триматись одного й того самого правила, а, наче малпа, наслідує иньших доти, доки не дістане того, чого домагався." От бачите, як легко впізнати облесника! А ви вже впізнали чи він устиг таки домогтися свого, поки ви зачаровано стежили, як він міниться, туманилися від його незавсідности, заколисувалися його хиткістю, гнулися слідком за його нерівністю, гаялися з його неріченцевістю, мандрували з його мандрівністю? Ах, зрадлива малпо, ти вже поскакала геть із своєю здобичею, не лишивши нам по собі навіть науки, а тільки несталу звичку задивлятися на штуки від метушливих забігайлів.