На ланцюгу

 Брязкаючи ланцюгом поезії, можна часом показати більше, ніж махаючи вільними руками в прозі.

Надгробок

Гробар зробив свою роботу,

Та роблять вогкість у землі

Не сльози, а перлинки поту

На мармуряному чолі.

А десь у хаті, там, де вмерли,

Знов дно, де був думок струмок, — 

Лиш чоток річковії перли 

До молитовних сторінок.

Ти не в книжках, а між книжками

Кістковим ножиком заліг,

Папір розтявши, та не камінь.

Ти руки склав, на чому зміг.

Вся постать випнулась із віка,

У вічність дивиться лице

Колись земного чоловіка, 

Що і не думав буть мерцем.

Великий Одпочин

 31-ого серпня зненацька всьвідомлюєш, що людина народжена для відпочину. Праця — то відпочивок перед одпочинком, одпочивок опісля. Все в природі обертається довкола відпочинку, все кружляє довкола його, а він, кого хоче, вітає в танець. Основа нашого буття — Великий Одпочин. І той, хто не кориться його спокійному, могутньому покликові, марно живе й гине в подвійній шибі між хатнім мікрокосмом і космосом вільних одпочивників і відпочиванців.

На животі

 Підводне каміння добряче тим, що об його не можна спіткнутися. З його не буде каменя спотикання, притики, притичини, перешкоди: зануряєш голову й обидва вуха й споглядаєш супокійні клипні. Клипні! То й що з того? Вони небезпешні тільки для суден, а наша плавба вся на животі.

З патріярхального

 Щоб об'єднати в одному покликові "дорогих читачів і дорогих читачок" можна назвати їх "дорогими читачиками": так по батьківському, протекторально... патріярхально.

Пропащий талан

 У нім був загинув письменник — і він так і ходить із тим загиблим письменником усередині, вже засушеним, аж торохтить.

Сталева кулька

 О, ця голова, що ненастанно підстрибує й котиться, мов сталева кулька: щойно ти з ним говорив, а він уже поскакав на всі боки, й куди закотиться — ніхто не зна, а самому байдуже.