Скрізь і наскрізь

 Чи не прибрати слова "несмак" зовсім геть із мови? "Смаку" стане на познаку, бо його жмінька. А несмаком дихаєм як суспільним повітрям. То чи варто помічати, позначати окремо таке, що скрізь і наскрізь?

Як віл на рогатину

 31-го грудня і 1-ого січня впевнюєшся, що в кожному чоловікові, хоч і з якими найвишуканішими вподобаннями, десь причаїлася ота славлена "пересічно-статистична телеглядачка". Треба її лиш вистежити, зацькувати й вигнати на рогатину.

Казала Настя

 Багато хто в Україні волів-би п'яно заснути на 2019-ій серії й переспати 2020-у, а як доведеться, то й іще де-кілька. Потім прокинутись — а вже дві тисячі якась там на третьому десятку. І, добре виспаний та спочилий, жваво намагаєшся зрозуміти, що сталося в попередніх серіях, радісно впевнюєшся, що нічого істотного не перепустив, опроче як страшного. Т'але... казала Настя: як удасться.

Трепет послухання

 Розумію По: треба писати так, щоб самому страшно стало.

Не млосно й не нудно

 Оперові лібретта спрощують, що вже можуть. Та єднак нічого не втямливо. Когось це засмучує, а мене тішить: не люблю занадто зрозуміливого. Знавцем і так зрозумілого бути дуже нудно. 

Тьма й темінь часу

 Коли людство мірялося, ще замолоду, в'явити незліченність, то бачило темний рій, хмару-хмарою — так, що аж тьму. Потім виявилося, що тьма — то тільки тисяча, й поклали вважати тисячу за безлік. Далі сказали: ну, тисяча й одна. Й усі зразу втямили, до чого то воно.
От і я серік поклав собі створити безліч дописів — ну, тисяча й один. Тяжко працював і домігся. Т'але з тисяча першим вискочив і другий, і як стій показалася близька скінченність — і рокові, й часові. Тисяча скількісь — і на тому квит.
Ні, таки не дається нам та сила-силенна.

Вдавання кумедій

 Мистецтво є справжнє, коли воно правдиве, т'але правдивим уповні воно бути аж ніяк не може, бо саме є штука, штукарство, вдавання. Вдавання того, що зроблене від людини може бути прегарне, що вчинене — може бути вкрай добре, що творене від тварі — може бути досконале, а плоджене від плоти — тривке, як не вічне.
Є ще мистецтво жити в своєму народі: вдавати, що він гарний, добрий, правдивий і вічний, не вдаючись до блазенства.