Мовослів'я

 Їду в метро, читаю знічев'я: свіжовижатий сік. Сказано, що пастеризований. Дуже якісний, сам дядько Пастер пастеризував, і тоді він був свіжий, і тоді він був вичавлений. Не серпом-же ті томати жали! А коли воно щойно видушене, то лишається свіжим, поки не скисне. Отже, просто сік. І так у нас у всьому.

Нехай ти тінь, що гине десь, мана, луда...

 Ко-ґніт-ивний дисонанс за наших днів хоч кого замучить. Навіть сама словосполука викликає той таки, ну... коґнітивний дисонанс. А воно просто правець чи прямець. Ніби так лекше стояти, серед шляху ослупівши. 

Розмуровані вуха

 Мало яке ремество так учить слухати, як перекладницьке. Проте майстерство вимага від перекладача більшого знаття: треба завсіди слухати себе, чути, що й як ти кажеш. У цьому-ж і вершок суто людської майстерности всякого мовця. А мовчуна — тим паче. Т'але це вже про иньше. Це вже — про свьяте.

Черево тьми кромішньої

 Даймо пітьмі себе проглинути, щоб вона вдавилася й виблюнула нас цілими й нарешті здоровими!

Дання гірше від трутизни

 Який-же ти гіркий, молотовський коктейлю! Скільки нам ще тебе пити, живіт вибираючи, Бога благаючи? 

Прощена неділя

 Прости мені, люде вкраїнський, за те, чого не зробив і не зроблю вже для тебе, бо людський вік недовгий, а мій уже добряче пережитий. За те, що закопав свій однісінький талант у землю й довго мовчки на закопаному сидів. Прости мені, занапащений, упосліджений українцю, що дав тебе лишити в безмовному, безплідному, позаісторичному мертвому спокої, що не присьвітив тобі хоч-би лойовою сьвічкою заяложеної осьвіти своєї. Прости, мені, ненько Вкраїно, що не тобі, а собі служив я, та й то ледаче. Прости мені, Господи, що поганим сином був я й Тобі, й землі своїй навіть!

Набридуча мова

 Ніяк не збагну: в чому тут притичина? Чи ми занадто багато по своєму говоримо? А чи занадто голосно? Може помовчати трохи? А то й не трохи, а дуже? Поки геть памороків не заб'є, щоб до себе й дверей не знайти?