Добрі, дбайливі люде по якихось розкопах назбирали знадобів і відтворили записи староримської музики. Потім іще назбирали всякого підхожого струменту: дримба, трембіта, бас, бугай, бубон, ліра, цимбали — й утнули такої музики! Ліпше від найученішої книжки дає вона змальовання латинського побуту: ось закрадливі звуки римського бенькету лагають на лежачих їдців, ось речетативний насьпів до щирої розмовоньки двох патриціїв, ось містерійні дисонанси, ось чарівливі, теж якісь небезпешно підлазисті, синкопічні, як підкопи, вигравання тріюмфального походу. Так і розумієш, як перемогли ці леґійони, які непереможні вони були. Оце чари Заходу, західній чар, що закохав цілий сьвіт і досі держить усіх у давньому римському полоні. Усі хочуть визнання за латинців, але щоб Рим був обмежений: таємно й далі тільки про обраних.
А що-ж музика східньоримська чи старогрецька, гелладська? І такого люде надбали й гарненько заграли. Відмінно від турецького, як на наше вухо, тону теперішнього церковного сьпіву в Греччині, стародавні твори видаються зразу знайомі, вже колись пережиті, свої, притаманні, питомі — без химерництва й химородництва.
Немає коментарів:
Дописати коментар