Якби-ж то
мені малюнковий хист
Миколин Воробойовів! Бо лиш хвіст
на квач, а не на пензель, маю так —
Як горобець, той повсякденний птах.
Звичайний
птах,
що в
вітах його мови
викльовує
московські робачки —
а їх там
є.
Незапханими
словом
лишаються
поетові дірки —
як сир
сьвітання:
дожида той
сир ножа,
як жниво
жде серпа на урожай
аж переспілий.
Бо вже в небі крешуть коси
такі самісінькі,
як носить та безноса,
що подає нас сьвітові на сьміх,
щербини скалячи
на хистко хистих
і
без-хистих всіх,
в порожню вічніть твердо ведучи,
лиш тих, хто звершив свій безсмертни чин.
Немає коментарів:
Дописати коментар