Виробнича проза

 Вісті з перекладарні. Хоч як-би хотів назвати то творчою чи мистецькою майстернею або й робітнею, не випадає — воно виробня. Особливо в рівнобіжному (синхроновому) перекладництві.
Ото сидиш собі рівно, а просто на тебе біжить безневинний "aluminium production unit". Вони, такі прості, хоч і важкенькі, швидко не бігають, а так — підтюпцем. І поки воно спроквола набігає, ти собі міркуєш: невже знов "алюмінієвий завод"? Ну, хай буде хоч "алюмінійний", як-що не "алюміновий". Ну, гараз, а "завод" — чи він у нас в заводі? Треба таки пробувать "ковану" "виробню", хоч тебе й не вирозуміють...

Але є-ж "альбумінарня"? От ви не знали, а вона десь є. То чи не сказати "алюмінарня"? Буде приблизно зрозуміло, що воно таке, й добре стане втямки, що перекладник — не з простих. Це вийде в гаразди.
Тут пригадується, що взагалі-то воно "глинець". Українці, перш ніж забути свої мовні претенсії, встигли назвати ту речовину власним словом. Звідци — "глинцевий" і "глинцьовий" аж із двома наголосами.
Поки отакечки морочився, воно притюпало й уже впирається в тебе рогами, треба перекладать. Доки надбігало, скільки дум передумалося, а людям діло робить. Боже, поможи — скажу "глинцярня"! Або ні, стривайте, — таки "алімінієвий завод"!
Ось у якім божевільнім сьвіті живуть ті воли просьвіти — сумлінні синхронисті!