Хоч-би як ми дбали за свої діти, хай би як вірили в щасливу їхню будущину, не можемо їм дати нічого, крім малої надії на можне спасіння. Ми, як той Прометей, даруємо їм огонь нашої любови, незнаний огонь, де горить, не згоряє вічна олива хіття й бороття прихованого роду нашого. Чи для добра, а чи для зла?
Тому маємо прикрощі: вони — від нас, а ми — від них. У нашім домохазяйстві, притемнені розумом у життьових жадобах, ми — сперечливі слуги в Божому доморядництві.
Тому маємо прикрощі: вони — від нас, а ми — від них. У нашім домохазяйстві, притемнені розумом у життьових жадобах, ми — сперечливі слуги в Божому доморядництві.
Немає коментарів:
Дописати коментар