Щоб якось жилося

 Дуже вже мені той Малер до мислі. За композитора його сьвіт не мав, а за дириґента самому нудно було матися. Отак і в мене з письменством і перекладництвом: за життя тільки пишу, а перекладаю, щоб якось жилося. Компонисті ми обидва, он що.

Ген там

 Оце переслуховую Мамардашвілієві лекції й знову почуваю себе студентом: дуже цікаво, т'але щось не дочув, щось не дошупив, а десь ходили кисле винце пити. Другі студентські молодощі! І ще вся тяма попереду — ген там, у вічності.

Якось перегріємося

 Не то диво, що люде злиднують і лихують, а то, що попри всю очевистість, наочність, усі ми силкуємося жити доладно, порядно, а де-котрим це й удається. Ті вершники меленіялізму скачуть проти знаного нам сьвіту, вже й міленіяли їм народилися. Чи не на Страшний це суд заноситься? Та байдуже: в їх іще тисяча літ добра та гаразду. А коло щасливих і багатих, як побажання на вродини, хиліястів, і ми якось пересидимо, перегріємося.

Біда, в кого жінка бліда

 Наша мова незмірно застаріла. То й треба вчити, знати й уживати її саме як застарілої. Бо приновлена вона є сама облуда мови московської й одна натяма мови ангелянської. Друга хазяйка на нашім обійсті ще нещодавнечко, менше знана, то й порядкує не так завзято.

 Обидві мові будуть рум'яні та пишні, т'але наші з них копії задивляються одна на одну мертво-блідавими, безокими лицями. Як тут не пригадати до речи старої приказки: "Біда, в кого жінка бліда, а в кого рум'яна, кажуть, завжди п'яна або: всім кохана."

Можна й без хліба

 Коли та клята, несходима, як суперечності життя, хороба мене чогось і навчила, то тільки одного: пожива — це поживно, харч — смашно й корисно. А як нема харчі? Так почитати щось. І вичитуєш: "не самим хлібом жити ме чоловік, а кожним словом, що виходить із уст Божих." І те слово можна й без хліба споживати.

Тільки Бог

 Як складається молитва? З осельні образу — бабочка образу, з бабочки образу — Божий метелик. І вже треба ті мотилі попришпилювати, поприпинати до пам'яти. А коли читаєш — знов нові образи, що-разу иньші, тоньші. А треба відслонити той серпанок, стягнути ту плінку — й щоб уже не було нічого, навіть тебе, тільки Бог.

Виступ перед завісою

 Завіса обіцяє нам диво. Обіцяє твердо, аж божиться, що там таємниця й уже тепер ми дізнаємося. Заразісінько! Тільки перше перед завісою має стати конферансьє. Потім читець виходить, чита. Далі сьпівець так легенько засьпіває. Ще потім хтось вийде байку розкаже — посьміялися.

А завіса висить собі: тяжка, ми вже бачимо на їй не то гаптовану канітелю, ба й порох на гаптуванні. Т'але не підноситься, не відслонюється — хіба роздерти. Не треба! Може там таїна голого кону й зграйки сумних кумедіянтів, що забули текст, такт і тембр.