Живе суперництво

 У здоровій конкуренції одужує клієнт. А хворіють і мруть самі конкуренти.

Вибух ізради

 Наше письменство та й усе мистецтво 20-х рр. ХХ століття — то термоядерний вибух українського хисту. Але Єфремов, від імени старих (і тоді вже "колишніх") українських интеліґентів — Тесленків, Васильченків, навіть Винниченків — справедливо завважує, що той вибух — то вибух зради. Зради поетичної, маньєристичної, завзятої, молодої, а все зради. Із вічними срібняками і вічним зашморгом на арьєрсцені.
Я не сьмію судити тих людей, але мушу пам'ятати, який був їхній кінець.

Лихо від упорядників

 На решті читаю видані (й либонь куплені) року 1997-ого "Щоденники" (1923-1929 рр.) Сергія Єфремова. Дуже тішуся! Але... "Від упорядників" пише: "Фонетичні та орфографічні особливості збережено в усіх випадках, коли вони не входять у суперечність із нормами сучасного правопису. Упорядники керувалися тим, що відмінності у мові, зокрема — у тому, як тоді говорили, становлять досить широкий інтерес, тому їх збережено. Відмінності ж у написанні цікаві лише вузькому колу фахівців, які при потребі можуть звернутися до оригіналу." Які саме знищені фонетичні особливості мав єфремівський першотвір, ніде не зазначено.
Протестую від "вузького кола": де той ориґінал у разі потреби? Вашого "сучасного" правопису вже нема, аж загуло за ним, а Єфремов усе той самий!
І ще: "Уніфіковано відповідно до сучасного українського правопису написання російських, імен, прізвищ, назв. Цитати російською мовою також наводимо за сучасним правописом".
На ката вони те все сиділи калічили, марно марудилися? Кого коли зацікавить фонетика, московська мова тих зразу збезіменілих упорядників? Те, як вони пишуть московські прізвища, назви чи хоч імена? Зате всіх має врешті цікавити думка академіка Єфремова, хіба ні? На віщо-ж вони її сплюндрували, лишили руїною?
Прошу "упорядників" ніколи не чіпати меї хвонетики й ортограхвії...

Орлячі ті руки

 Переглянув шедевр німецького імпресіонізму — кіно "Орлячі руки" (Orlacs Hände,1924) Роберта Віне. Конрад Файт грає піяніста Павла Орляка тому фільм і зветься "Орлячі руки" (а не крилля). Що сказати після того сьвітла, ґриму, декорацій, мізансцен з акторською мімодрамою й контрапостом? Я бачив Курбаса! А може й більше...
У цій ґотицькій драмі немає нічого нештучного, в ній усе — штука. Дві годині вистави й постанови. Як після такого іще щось виставляти й ставити?
І в щасливому кінці з приточеними кінцівками все гаразд — саме за законами жанру. Замісць химород творчого розуму й шахрайської гадки впевнено постають учені й карні факти. І всі демоноокі актори з трагичними тінями довкола очей і вічним присмерком у порожній, з хвалшивими, гнітючими меблями хаті, боязко й невміло заходжаються коло людського, приреченого на блаженство життя. 

True vintage

 За куці, як у півника, крамні штанці десь у Великій Британії пробували правити аж 6 хунтів. Потім уже віддавали за 3. Однак ніхто не взяв. То добрі люде подарували їх мені, знаючи, що часом ходжу й без штанів. І тепер вони на тілі — як історія поневірянь, неслави, байдужості й, нарешті, тихого спокою: true vintage.

Звичаєм

 Мало хто чув, як бреше басет-гаунд, а як почув, то здригнувся, бо гавкіт прикрий: то від незвички. Коли починає брехати интеліґент, то згук теж не надто милий, але то вже як-раз од завички.

Гетеродоксія й ортодоксія

 Як гетерографії протиставити ортографію, то доведеться визнати, що гетеросексуальності тепер протистоїть ортосексуальність.