Острів Лапута

 Дуже багато настало вчених. От тільки плюнь, то так і поцілиш у вченого:
— Ой, даруйте, я думав у простого, а воно в ученого! Лучив ворону, а влучив корову!
— Що ти там "лучив-улучив", дурню? Геть аж і не битимуся з тобою за те, мугиряко: рук паскудити не хочу!
Так от, кажу, завізно в нас на вчених. І кожне науча: берися, мовляв до книжки, читай і тям. А як візьмешся сам до книжки, почнеш читати й тямити, то оглянешся на тих учених і подумаєш собі: Боже милосердний, хто ви, звідкіля вироїлися?!

Родинне оточення

 Мої стосунки з українською мовою — то суто родинні взаємини. Ось сімениста хата Мельників у Кузьминій Греблі. Стіл, а на нім — родинна миска з родинною ложкою на цілий тузінь душ. А об тім при столі я сам. Хоч і не Мельник уже. Повна миска тяжкої праці, а до єї — ложка містична.

За полегкість

 Сюрреалізм, як то знано всім, навіяний снами. Автівка — ти стоїш у заторі, валка невідомо коли рушить. А тобі треба негайно забрати малюка з дитячого захистку. Бідна дитина сидітиме там сама, під наглядом сердитого, "крайнього" вихователя. Коли-ж рушимо?
Та раптом пригадується, що не знаєш, куди правувати. Зараз поїдемо, а ти... Стривай! Сам ув автівці, а керувати-ж не вмієш!
І полегкість: таж і малого в тебе нема...

Після води

 Метахвора життя: отой, знайомий усім з обставин физиологічних, західливий, але марний сон, де багато пошуків, загадок, суто романного чину, та рада одна: треба прокинутися й, щоб не наловити риби, відлити воду. 
Відливання води —  негайний, переломовий захід. Але як діяти далі? Після порожнечі над водою, лишається порожнява без води. То доводиться вже порожньо снити далі.

Ні лану, ні столу

 Я вже трудящий злидар у четвертому поколінні. Ще й ув особі старшої доньки заклав і п'яте. Це заради таких трударів, як ми, нас не спитавши, різні недопанки впоряджали всякі криваві революції, де тільки нас і били.
А знадвору все чемно: середня кляса. Оце весною одна божевільна так і кинулася була на мій Гаррісів твід. Добре, що, хоч і злидар, я не став злим.

Читати й палити

 Ще колись читав про це в Сомерсета Моема: треба жити, жити 190 років і набридати собою кожному школяреві — от тоді ти будеш за визнаного клясика. А покажіть-но мені його, підніміте повіки! Ще живий? Який гарний! Це тобі не Архип Тесленко! Які там 29 років? І давай томи, щоб стало грубку палити на цілу зиму. Читати й палити! А воно як живе: не читається й не горить...

Сьвідомий гній

 Знаю, що пишу добре, т'але читають погано. Чи я пишу собі на славу? Ба ні. Тому єдиний розв'язок у тім, щоб нас таких, добре письменних, була сила. Усі люблять писати, то прошу приєднуватися, хоч на барканах! Тоді ми розворушимо загал, як то було за "наших 20-х". Культура — то вгноювання рідної землі.