Мусій і Навин

 Про мир — судді й народ, про війну — отамани й розвідачі. Про мир — Мусій, про війну — Навин. І там, і там — молитва, т'але тільки в неволі вони змішуються.

За відірвання

 Ми, теперішні, мало що можемо дізнатися про людину в зносинах, бо не то що не вміємо, а не хочемо нікого слухати. Ми де-далі, то все більш сприймаємо зносини як власний виступ, й не терпимо коли нам перебивають думку й мову. Нема єднання, бо єднання чи відірвання буває поза словами й гадками, слова й гадки — для дальших взаємин.
Перекладар змушений слухати річ і сприймати думку аж до памороки, і в тій нестямі звіряний прозір може майнути легким, але гострим як бритва крилом.

Гідно й лагідно

 Як-що чоловікові доводиться рівнобіжно перекладати жінку, то це треба робити не жіночим і не жіночним голосом, а так, як слід і говорити з жінкою: гідно й лагідно.

За бестіянство

 Ми тяжко хворіємо на бестіянство, тяжко хворіємо. Хоч і слова на ту хворобу наша мова належного не має, крім отакого: манірного й, як і все в нас, бароккового. В українців, історично — вчорашніх селян, все худоб'яче, товаряче, скотинне, скотиняче, скотяче й навіть бидляче має в устах господаря ніжний добиччаний присмак.
Знаю й звідки ту пошесть принесло до нас. Але самі ми недугуємо, через свою тяжку негіґієнічність. От і не вимовиш ту негіґієнічність — "г", "ґ"! Не вимовиш, а справдити мусиш.

Мовні норці

 О, мовні норці, забуті своїм одплилим кораблем! Ви врятували його від мин і пробоїв, а гуляща публіка плює в глибоку воду, що ви вбезпечили, воду, що тепер ваша навіки!
І все-ж поважно ясуєте ви своїм, твердо стоячи на з'ясованому. Мова — ваше повітря, слово — ваша поверхня.

Видима неправда

 Пам'ять — то єдиний ворог олжі, що доживає до її смерти.

Потерпи Господа

 Кінець 26-ої псальми, старовіцький поклик: Потерпи Господа! Геть-чисто всі переклади: надійся на Господа. Але яке-ж воно безоднє-глибоке, нутряне, оте церковно-слов'янське потерпи! Хто-б сьмів назвати ту мову мертвою, коли вона панує! Давня мова вся наснажена синкретизмом змістів, ще не спрощених з'ясуванням.
Пізнати буття Боже в собі й на собі, понести те буття — якого-ж треба терпцю! А комусь досить і довірливо потерпіть волю Божу про себе, волю, що читається в скруті, негаразді, страху, недузі.
І живуть на сьвіті люде, що їм важко потерпіти саму думку про те, що є воля Божа, що Бог причетний до їхнього життя, може торкнутися до його, що Бог єсть! Для таких це запрошення: потерпи Господа, потерпи милостивого й мудрого Пана над собою! Високо над собою...