З принадою на губі

 "Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади." Принада міцно, як пришита, лежить на губі, та щось воно не доїжно. В принаді, здається, була суть. Але де тепер вона? Принада тут, а сути нема. В упійманій рибі тепер суть — глибоко заковтнулася.

Ні там, ні тим

 "Не розум од книг, а книги від розуму створилися." От вони від розуму спорудилися, а чи розумно буде ходити в ті споруди по розум? Нехай собі так і стоять. Геть аж і схожі книжки на бібліотеку Вернадського: ясно, що жити ні там, ні тим не доведеться.

Не можна будувати

 "Не можна будувати словом, коли те саме руйнувати ділом." То що-ж, і зовсім не будувати? Бо ми тільки так і вміємо — словом. А ділом, ми, здається, нічого не робимо. Руйнуємо, кажете? Дак а хто те бачив: усе нишком, поночі, сновидно.

Таки письменник

 Читаю Сковороди Шевчукові переклади й думаю: чи треба було так мучити себе й першотворця? Що спонукало? Либонь стосунок до вкраїнської мови: снуєш її, бачиш довкола себе, як бігає й верещить, мужичка, й шляхетно не зважаєш, бо з тебе таки письменник, а не що.

Таланистість ігри

 Сковорода, чемно відмовляючись од чернецтва й водночас не бажаючи впрягатися в ярмо родинного життя, арґументував, то сьвіт — то знов театр: щоб дістати оплески й не мучити публіки, беріть ролю до свого хисту, тоді таланистістю гри переважите й час на кону, й текст у п'єсі, й місце саме серед дійових людей при початку.

На дурниць пустомолот

 Сковорода й Мамардашвілі, яко хвилозопи, дуже-дуже поціновували життя. А життя — то що, дурненький? Життя — то час. І треба вже, наприндившись, продукувати мудрість яку, чи що. Що-правда, Мамардашвілі вимушено додавав, що не можна ввесь час і безперервно хвилозопствувати: иноді доводиться просто побазікати, випивши вина, легенько позалицятися-поженихатися, скільки вино дозволить. І де-хто тільки так і живе, геть не хвилозопствуючи. Й готовий, псяюха, жити так літ хоч вісімсот. Збуваючи все, звісно, на дурниць пустомолот. Велике діло опеньки, а ще більше —  дурниці.

Посудина на воду

 "Посудина на воду, а не вода на посудину. Через те й душа моя, думки та серце мої кращі мого тіла." Однак без посудини й води не буде. Важко напитися з калюжі, хоч вона й природнє вмістище води. Води, важливішої за мене й за вас, що з неї складаємося. Ціле життя вимірюєш своїм кірчиком, иньшого й не знаєш. А поки п'єш, чого тільки та душа не недумає, не вигадає, чого тільки серце те не переколотить, поки хлебчеш?