Щоб трохи поспатись

 Ми працюємо, щоб здріматися, бо пильнувати ніхто не хоче. 

Не перший пан

 Люблю посидіти вдома, в'являючи себе паном — другим чи хоч і третім. Яким другим чи третім? А з приказки: "Три пани — їдні штани: котрий успіє, той штани надіє". А я, виходить, не встиг, сиджу в споднях у теплій хаті, поки дурний перший пан біга Київом у чарівних штанях, як той солоний заєць.

З-під п'яти

 Як бачу в місті ошатного чоловіка, то так і думаю мстиво, що то він у старої під п'ятою, бо не дає йому вийти в люде вбраним так, як душа бажає.

Київська мова ІІ

 Блукаючи Київом, заслухуєшся осінньої пісні в виконані хвальшивої оркестри з музичних келехів, півпорожніх кислого, переохолодженого вина. Це репетиція кантати, вона триватиме, аж поки сніг на закапотить у скляні роти, що марно намагаються вславити небо.

Правдиві европейці

 Ми просто всі дуже втомилися від нашої врочистої вкраїнської історії. Нам-би жменьку перепочити, відживитися, й можна знов боронитися в облозі, голодувати й оддавати ключі від міст. Ну, як правдивим европейцям… років п'ятсот тому.

Small peoples

 А ще Черчіль якось сказав: “The recognition of their language is precious to a small people.” ("Малі народи тяжко побиваються про визнання свеї мови"). Що-ж, українці — чималенький народ, тому визнанням рідної мови вони аж ніяк не клопочуться. Що-правда, серед громадян суть і такі, що таки турбуються й то тяжко, т'але вони як-раз іскладать саме "малий народ".

Великі народи своєю мовою не журяться, бо вона-ж у них своя — велика та єдина. А самі ці народи вчинилися з колишніх малих, що колись мусіли поступитися своєю дорогоцінною.

Люде й події

 30-е листопада — день народження найцитованішого афориста Вінстона Черчіля. До того, він — улюблене джерело на безпритульні, здебільша вигадані чи стерилізовані мудрощі. Тому вкраїнці полюблять наводити Черчілеві вислови в перекладі з московської чи просто нею, щоб і кінці в воду, бо там із тим гостро: сказав та й квит.
От, наприклад, із улюбленого интеліґентним народом: "Ми живемо добою великих подій і мізерних людців." Ніби сто років тому, обідаючи (звісно, в клюбі), сказав із якогось, як тепер мовляють, ґльобального приводу.
До славного 145-річчя славетного красномовця скажу свій афоризм: "Ми живемо добою, коли маленькі люде своїми маленькими пристроями навчилися безнемірно побільшувати себе й без міри применшувати події."