У міжмовному рові

 Наша провідничка ( кажуть "ґід" чи й гидезне "ґідеса", хоч за Кримським і Єфремовим уже й "ґід" — гад-барбаризм) — дак от наша, кажу, провідничка в Чехії не без міжмовних постережень. Чеська мова, каже, нам легка, тільки денеякі слова кумедні здаються. От, скажім, pozor — гадаєте, то зрозумілий українцеві "позоръ"? Ні, то увага в них така. А pivnice — то місце, де пиво п'ють.

Тут я собі гадаю зрадливо: а чи "місце. де пиво п'ють" у нас якось инакше називається? Хіба воно не пивниця буде? 

Овочі, далі попереджає провідничка, то не наші овочі, а наші хрукти. Тут мені пригадалося, як я намість "плід", сказав що то "овоч нашої праці". Пильний учасник, свого хову вкраїнознавець, аж у виступі не стримався, відзначив: то не той, кае, овоч, що овоч, а наш, нашої проці плід.

Дак от щоб ми знали, що в нас, як і в чехів з поляками, овоч то плід, а мийня то — не "мийка", що šatna й szatnia — то й на наші шати, треба було-б нашим україністам-хвилологам не московську товкти в надпориві порівняльного славістичного мовознавства, й не ангелянську, як тепер ув україністів заведено (бо то дві мові — ворогині наші й суперниці), а близенькі мови слов'янські: польську, литвинську, чеську, словацьку. І суворі чехи скажуть вам своє стримане "děkuji", "díky " — не викоренений коренізацією дикий недобиток-германізм. Але спасибі, що не русизм.

Плиткіше

 От я ніколи не замислювався над істнуванням міжмовної простороні. А це сидю, думкаю багатію. У писаному перекладі нема чого й здогадуватися: між перщотвором і перекладом легко розлягається вбійча безвода пустеля: "Дев'ять день хліба в устах не маю, на безвідді погибаю.". Тому обачливі продуктивні (аж продовольчі) перекладчики воліють од коша далеко не одходити. Тут кіш — чужа мова, бо своєї й за обрієм не видно. То й нехай собі.

А от усний переклад — як із їм? Я собі в'являв два рівнобіжні струмочки: з однієї води перестрибуєш у другу, з живущою в мертвущу й назад — й там, і там як суддя в суді, се-б-то як риба в воді. А що в стрибку: чи є життя поза межами чужої й рідної водяних стихій? Що відбувається в повітрі? Є підозра що в де-кого то не артистичне salto mortale, а тихий мокрий переповз.

Чи це два береги однієї ріки, й хто сьміливий і вправний, то править на бистрину, а котрі обережніші — не пускаються якогось берега? І здебільша то чужий берег — там, звісно, міліше, безпешніше, менше корчів. Одно слово, хоч і галицьке — плиткіше.

Купецьке й покупецьке

 За покуп не прошу, т'але коли вже мені подякують хоч за покупку? Зробіте мені колись, крамарі, таку ласку. Як Великдень буде!

На полі наполійськім

 У Дубровського (Київ, 1917): "Мнѣ довелось побывать въ Неаполѣ — Мені довелось побачити Наполі." А мені от не довелось... Та не про теє балачка. А про те, що Napoli. Ну, в Ізюмова ще Неапіль. То нехай хоч Неапіль лишиться. Бо Брюксель ізюмівський, кажу, вже, той...

Моя хата на одшибі

 Ну, гаразд, люба наша интелиґенціє, приказку "Моя хата скраю..." нам вороги попсували, згризши оте "я першим ворога зустрічаю". А її варіянт "моя хата на одшибі"? Що до його припасувати, щоб гідно було? Порадьте нас, посполитих!

Міністерство скарбу

 Чудові нам за Перших визвольних змаганнів увижалися назви наших українських міністерств: Міністерство чужоземних справ, Міністерство скарбу, Міністерство справедливости, Міністерство доріг, Міністерство хліборобства, Міністерство харчу, Міністерство народньої осьвіти, Міністерство торгу й промисловости, Військове міністерство, Морське міністерство, Міністерство державного піклування. 

А тепер погляньмо, що ми маємо, а чого кат-ма. Кажу-ж вам: nomen est omen.

Не вдарять і минуть

 Дубровського "Московсько-українська фразеольогія" просто переклада: "Мимо проходить —минати". Тай годі. Звідци церковне гасло "Подайте — не минайте!" Того й не минають, того й подають. І стоїть церква. А в'явіте собі поклик "Подайте милостину — не проходьте повз!" Не вдарять, минуть.

Силеча маринованого

 Нема по нших крамницях ані меженого, ні меженого. Саме мариноване. І не вживаймо меженого, бо крамарчуки (й крамарчучки!) нас не зрозуміють, а ми їх не поймемо.

Мала спасибі й превелике дякую

 Чували такий вираз "велике дякую"? Кругом розляглось! Ну, а "мала спасибі"? "Малий спасибі"? Мала спасибі з того, хоч і суто народнього, чого ніде не почуєш. І велике спасибі нашій интеліґенції за, хоч і безграмотне, "велике дякую".

Шкода, одначе, що заникли такі притаманні вирази. Либонь іще й тому, що, відмінно від ніякого роду "большого спасиба", наші "спасибі" бувають жіночні чи мужні. Відтак дармо пропадає питома хвеминативнисть. А можна було-б: "Мала спасибі й малий спасибі з наших оцих балачок. А ще менше спасибі — з нашого робіння."

Усна творчість

 Я єсть народ. Розпитайте мене, панове хоч про що хочте, й дістанете, лантух по лантухові, повні комори усної народньої творчости.

Наукове вияснення

 Ідійотиви то окремі (ἴδιος), чогось не властиві нашій бідній мові слова, що їх під тиском настирливого замовникового вимагання згоджується вживати перекладчик. Як сказала багатомовна Леся Українка: "З конечности бере артист роботу".

На три роди

 Треба з хвеминативністю потроху опановувати й прикметники: "Вітаю всіх знайомих (чоловіків), знайомах (жінок) і знайомох (це хто не визначився).

Вдосьвіта, за соняшним

 Усім треба грошей — і любим, і нелюбам. Ин-котрий грошей ради кинеться навіть і робить. Прибіжить об одинадцятій, і то не за біблійним гномоном, а за вкраїнським "Клейнодом" на чужому плесні, й волає:

— Осьдечки я, роботи давай!

І роблять. І платять, спасибі їм. Але не за добре платять, а за роблене. За добре кличуть робити — вдосьвіта, за соняшним, коли "всі сплять, хропуть, а де-які сопуть".

Щоб і не мочать

 Колись мені, малому, дід оповідав байку, що народня пам'ять незможної його родини берегла либонь іще з передголодних часів, коли Наддніпрянська Вкраїна ще й за Перших визвольних змагань в шинку за пшенишний хліб і грошей не правила, а тільки за ковбасу до хліба.

Якийсь чоловік ходив найматися, напитував якоїсь легкої роботи. Його вже копнути просили й синути, й просто коло чогось постояти-постовбичити — все йому тяжко. От заходить він до одних хазяїв:

— А чи не маєте якоїсь роботи невтяжливої?

— Та маєм!

— А що робити треба?

— Дак от вареників ми наваримо, маслом помастимо, а ти знай у сметану мочай і собі їж.

— Іще мочать...

Отак ми тепер із душею, мені здається. Ціну вареникам склали: вилигаєм і без сметани, й навіть без масла. А от душеньку готову хоч у щось духовне вмочить... Їжте, мочайте, а зрештою вибачайте...

Неприладнаний

 Він такий непристосований до життя, що аж самому дивно. То вже самому життю доводиться якось до його приладновуватися.

Хвилозопське питання

 Нині онукові чотири роки. Він розв'язує наукове питання любови. Маленькі прикрощі зразу ставлять під сумнів цю головну річ його теперішньої хвилозопиї. Розсердиться, було, на щось чи на когось, ти його розважати, а він відітне:

— Я тебе не люблю!

Маєш! Nothing is no thing.

— Ах, який жаль! А я-ж тебе люблю, сподівався, що будемо приязнитися!

Кілька годин глибоко переживає оту свою прикру хлопчачу нелюбов, обмірковує її можиливі скутки. Далі перепросить тихенько.

Ближче до чотириріччя зробився тонший у поводінні.

— Чого це ти знов гніваєшся?

Обпік поглядом — аж знищує:

— Тебе ніхто не любить!

— Як так — а ти-ж?

Задумливо киває на знак згоди. І знов заходжається втямлювати оту свою до нелюбого цілому сьвітові діда любов. Хвилозопське питання.

Нікчемниця

 Українська наша мова — нічого не варта річ. Ах, не варта?! Бачу грізний острішок брів десь далеко в галірчині. А виборна публіка, бачу, зразу згодна. Хто не згоден, скажіть: яка в їй вартість, властиво? Чи коли який добрий знавець по довжелезних роках ненастанної коло єї праці заробив хоч яку щербату копійку? Тільки клопоту набрався, як жаба мулу. А з другого боку: чи кому за незнання тої мови коли який ламаний шеляг одібрався? Одне садить суржиком — гид гидом, і хвоста нема в дворі, а друге щось приндиться, силкується хоч якось питомо? Ну, то воно все наше. А мова — зайвина, річ не варта й речи. Як закови: тілу — ноша, а душі — савур, щоб не перекинулася.

Compliance & clicker

 Рано-пораненьку, починаючи переклад на "тренерському" семінарі, скільки разів ми чули, що ось ув ангелянській мові троє слів, що не перекладаються й не віддаються по нашому, — а в їх-же вся суть і є! Не готове супільство, не придатна мова, з української душі нудить і верне! Тому сьогодні цілісінький день розглядатимем і на всі боки тлумачитимем оті три слові. От скажіть мені на почин: що таке compliance?

Compliance? Гм, гм... Сказав-би я, що то відповідність. Відповідність? Ага! А conformity? Хай буде згідність. Чи поміняти: згідність туди, а відповідність сюди. Хай буде... Поміняти, га?  От того й мусіте ви мене, тренера, слухати, от того й маєте ви мені, coach'еві, платити. Та ще й грубі гроші!

Гаразд, заплатять. Дак коли-ж слідком за compliance'ом не перекладається й clicker. А цьому що — пороблено? Ваші вроки, а наш пристріт? Не готове супільство? Не придатна мова? З української душі нудить і верне?..

З великої літери "Л"

 Людина з великої літери "Л". Чоловік з великої літери "Ч". Діяч з великої літери "Д". ЛЧД. Усім видно, та нікому не ясно.

Давня валюта

 Талант то давня валюта. І вже здавна тої валюти ніяк не можна протратити, бо на єї не вдається нічого покупити.