Непитна кава

 Чому наша ґава кавкає, а не ґавкає? Бо зна, що вона кава.

Мовине лукавство

 Наша лукава мова тільки придурюється, що розвивається. А сама нишком дражнить московську з ангелянською, показуючи язика й наставляючи носа: "От вам, сьвітовії! Ич, які важні!"

Четверті покоління

 Замислився я оце, як то в мене часами буває, загадався, й надумав, що моє — вже третє покоління свавільніх і випадкових шлюбів, а далі родин. Ув Европі той процес трохи забарився, тому в них бачимо статечніше ставлення навіть до теперішніх "партнерств". Однією ногою в Европі, т'але міцно стоячи на Азиї, ще держиться старого звичаю Туреччина. А старий звичай був так парувати, щоб добро було. Кохайтеся, чорнобриві, та добра не жди ні тепер, ні від четвертих поколінь.

Згадають і забудуть

 Київська школа економіки (не питайте, чом не "економічна школа — бо school of economics) пропонує маґістрську програму "для тих, хто готовий зробити свій внесок у переосмислення української історії та пам'яти". А то нічо, що в нашій мові нема слова "переосмислення"? Виходить, нічо, бо історію збараємося перевсьвідомлювати, а пам'ять — перевтямлювати. То вже разом і слово втулимо новісторичне й безпам'ятне. Сядуть, ізгадають усе зразу — й тут-же забудуть.

Интелектуальна традиція

 В Американському Домі бувши, взяв із полиці том "American Intellectual Tradiction. Volume II". У "Змісті" довідника знайшов аж чотири знайомі постаті. Нікого з них я до ладу не читав, хоч імена славетні. Звернувся до ближчого товариства, чи не хоче хто себе перевірити — не зголосилися. Воно й не диво: теперішні интелектуали мають, хоч-би які були щирі, не интелектуальні, а сервілістські клопопи. Сервілізм, як угадав, пожартувавши, Борис Віян, то тепер такий гуманізм.

Опріч того, нічо не знати — вже наша интелектуальна традиція, а надто по останніх томах.

То чи знаємо ми Гамерику? Відповідь на це: а що вона хоче, щоб ми знали? Вже-ж не интелектуальну її традицію, бо всім тепер од того тільки гірше буде.

Тісні та голі

 Честертон стверджує очевидну річ: молода, здорова, жвава особа ніколи не матиме на меті стати ще молодшою, здоровшою, жвавішою. Прислів'я "що надто, то вадко" не про молодечу, т'але куди-ж уже далі? Ні, молодик має мети, купу мет ув одежі майбутніх доконаннів і здобуттів.

Тим часом наш старенький світ увесь молиться на ехвективність. Із цього робимо висновок, що дідо ніде не встигає. Дак хіба-ж не звісні ми того?

А от ціла країна, й здоровезна, проголосила на всеньке людство, що тепер бажає бутуи безпешніша, дужча й заможніша. З Богом, Парасю! Тільки виходить, що поки вона загрожена, підупала ни силі та ще й біднувата. Ну, на біднуватість старим копійчанам геть нема ради: що більше має, то більше кортить. То-б-то не до нашого сьвіту ці супліки: всі тут і без того що полохливі, що хворі, що тісні та голі.

Логія про аналогію

 Логійно було-б не писати й не казати "аналогійно". Ще лЬогічно вживати "аналЬогічно.

Новий перекладницький рух

 Він увесь за кордон, чи бодай за межу — віртуальну (дійсну чи мниману?) межу нашої вбогої справжности: хоч побути, перегріться, на Голочку подивиться. Пусти, свату, в хату! А я щось одстав од валки — а здавалася, чумацька, нескваплива! В напаленому сонцем степу підсьпівую жайворнкові, спитуючися пригадати щось рідне: "Ой, заслаб чумак, заслаб та й лежить..." Заслаб чи не заслаб, а лежу — без нового перекладницького руху лежу.

Січ Заатлантійська й Січ Задністрянська

 Надобірніші наші січовики настовбурчилися, наїжачилися, нагороїжилися проти ворога недалечко від його широкої, беззаступної спини — там, за Атлантійським окіяном: чолом до вражого заду, задом до нашого чола. А ти думав, підступний, що там наших нема — в твоїм дикім запіллі? Начувайся-ж, враже! Міцно, хоч і тихо, стоїть Заатлантійська Січ. Озирнешся, каторжний, а вже тобі в ухо свиснули, плеснули в пику оковитої з цинової чарки, а далі ще й плюнули, хоч і не долетіло.

Не таке добірна потуга, зате-ж передніща, стала до хижого супротивника спиною аж ген за Дністром — і не потикайся! Є між ними гармаші й довбиші, піші й вершники, шерегові й хорунжі, й сотники суть — аж до самих курінних і кошових. Кожне має самого лиш розминування досьвіду по три роки, три місяці й три деньки — гони й гони порозминовувані побіля Геркулесових стовпів!

Дурний злобитель полізе через Дністер здобувати, скажім, Ґібралтар, — і згубним, нищівним для себе чином упреться в могутню спину задністрянських січових дідів, низовиків звичайних і безусих молодиків. А як сяде Січ, позадкувавши, то тут тобі й смерть — як стій зачавить!

А скільки там багацько козацького тлумача-драгомана! Всі мови зна, відає й бійство, й гречкосійство, спізнав і наших хуторів і чужих городів, і велике зимівництво й дрібне господарство. Зразу тобі й жонаті й гадамакуваті. А морський похід — батечко їм рідний. Мандрівочка — їхня тіточка, а доріженька мамою пахне. Оце так так!

То вже наш брат, которий несьмілий, що лишився, трусячись, животіти коло розбитої печи, вп'явшись у жінчину спідницю й мамчину запаску, мовчи та диш. Але з надією диш — на Заатлантійське й Задністрянське козацтво.

-ія чи -чина?

 Невтомна просьвітниця Сьвітлана Козаченко на ввесь темний український сьвіт проголошує: не кажи "Турція" — кажи "Туреччина", не кажи "Словакія" — кажи "Словаччина". Чи-ж вони й справді того не знають, лукаві? Таж у школі навчили! Знають, а не скажуть — учительці Козаченчисі на злість.

А от чого не навчили, так це того, що й Білорущина з своєю Московщиною, а з ними Вірменщина, собі Греччина, дружня Шведчина — наше питоме: перше люд, а від його й земля прозивається. Чого-ж тоді не Ангелянщина, не Італійщина, не Еспанщина, не Францужчина? А дальші країни (ще не було тоді там, як тепер, наших завзятих козацьких залог), та й народові дрюковані встигли на горло наступити: "Балакай по вченому!" А він і досі не хоче, то вже повивертав і Туреччину зо Словаччиною.

Клин клином вибивають

 Побивати московську (та хоч і лядську чи ще якусь сьвітову брехню) нашою гнучкою, хвисткою, як малахай, козацькою неправдою — то не моя змажка. Клин клином виганяють, але то не мій клинець. Клиння собі клинням, і нехай собі виганяють, а не хочу я посідати місця чужої клинцюватої олжі.

Витренувані фахівці

  Пречудовий вираз "витренувані фахівці", та чогось саме його мені важко вимовляти. А витренуватися на фахівця? Ану, спробуйте! А я й не буду...

Лихий сховок і доброго спокусить

 Українська мова не любить у чужих позичання, а вкраїнська интеліґенція — полюбляє, аж геть. То вже доводиться мацати по кешенях, за поясом, у пазусі, в шапці — віднімати й, в отамана Сірка очей позичивши, повертати добрим людям, що легко лежало, а діти здуру й підчепили.

Чималенький струс

 Наш народ пережив чимало зрушень, потрусів, потрясів, розрухів, струсів, струсінь і стрясінь. А з Москви нанеслися ще й "потрясіння".

Некомерційне

 Воно все пита-допитується: "Любиш етно-товари, сякий-такий?" Некомерційно мовчу, а подумки відказую: "Ні! Тільки народній крам!"

Пара століть

 Час біжить, час не змигнеться, Т'але-ж не можна ввесь час усьому часові тільки бігати-мотлятися, хіба ні? Десь-же він і поважно ходить. Хоча, де він ходить і де йде, докладно не відомо. Знаємо тільки, що ходить у штанях, парою. Саме тому кругом чуєш: "пара секунд", "пара хвилин" і навіть "пара століть". Про де-кого з наших мовців і століття — то тільки пара. Ач, які жваві, ич, які вічні! Аж парують.

Ти, знаю, лепту розділив свою єдину

 Кожне тепер докладає свою пайку до мовного надбання, кидаючи до скарбонки брязкучого мідяка. На мідякові-ж писано: "5 копеек, СССР".

Зафактованість

 "По факту" — чуємо скрізь од ніби розумних, наче осьвічених і безперечно интеліґентних людей — "по факту". Де-кому прискіпливому ще й здасться, що воно якесь не вкраїнське фразою, самою будовою своєю. Ну, а як-би ви віддали? "За фактом", "відповідно до факту", "з факту"? Та не сушіть собі й без того пергаменово-палімпсестної голови. Фактично можна погодитися з тими, хто сьміливо ліпить і лупить як по московській: "по факту" та й годі. Бо перш ніж щось перекладати, годиться дошпигуватися, що воно означає. А й справді — що? До якого факту, явища чи події тичеться-стосується? Таж ані найменшого! То просто булька напнулася грамотієві на вустах і після промовистого факту й виразного явища напинання негайно лопла. Хіба?! Будьте певні — воно по факту!

Чи живе ще Місько?

 А й справді: Міщенків чималенько, т'але чи сьвідомі вони того, що походять од Міськів, чи готові просто з доброго дива назвати гонучка не Артурчиком, а вкраїнським нашим Міськом Міщенком? Тільки не треба відмагатися, вдаючись до народньо-етимологічних версій наших посполитих назвиськ.

Сьвято адеквата

 Їх уже штучний интелект не видно як замінить — і всі тільки перехрестяться.

Як воно прахтишніше?

 Прахтишному лінґвістові (чи лінґвістому, чи й линґвистому ніби проситься — от, де треба розважити) — здається, найперше повинно бути багатому на мову. Чи се тільки так здається — як воно прахтишніше?

Рослинноспоживча атрибутика

 Зайшов до веґитаристської крамниці купити висівок — дуже вже добрі мають. Кругом по холодниках розмаїті ковбаси, що-правда, вдвічі дорогші за звичайні вироби. Й стоять вина — деалкоголізовані. Й теж купилопритупівельні. Хоч хмільне й рослинне, т'але споборники здорових житків його не вживають. Питаюся в продавниці: як хто зненавидів мнясиво, як осоружилося кому п'янке — нащо мати на столі безстидно дорогу й правдивішу за правду підробку? Продагуха насупила брови: каже, дуже так воно зручно, бо воно вже готове, не треба клопоту. Дак скільки-ж доведеться поклопотатися, щоб заробити на такий шедевр гіперреалізму, що так і підманює непитущого рослинника на ганебний поворот до нащих жалю гідних звичаїв!

Сьвідомі старощі

 Старощі — то несьвідома аскеза: зненацька обпаскудився. Її заперечити може тільки аскеза сьвідома: впоганився давно й умисно.

Мо'

 Не мо'на заперечувати людям шляхецького походження: мо' ще вшляхетняться.

Ботина

 Полуботок — то просто боток, ботина. А вони вже зразу — гетьман, гетьман! Як теперішні вкраїнці вживають слова "ботина", так історія взуває Полуботка. В нашому історичному календарі вічний лютий — то вже спасибі, що обутий.

Як помре

 Люблю речі — з мене, знаєте, речовик. І речівник. Я вистромився з тої доби, коли вишиванка поколіннями лежала в скрині й усе лицювала й шталтила розміром, а чоботи ще від діда гонукові діставалися. Як помре.

А чого, власне, "А-шан"?

 По французькій воно "Ошан": Auchan ([oʃɑ̃]). Хто дотумкав звати його "Ашан"? Підозрюю, й дуже, московських управителів, що були в нас дуже розплодилися, а тепер ніде нема, хіба симпатики. Ну, як по московському сказати "Ошан"? Мова акуча, то вже все одно на "а" вийде. Й латинське "A" он-оно.

Тим часом, українська мова, навіть теперішня, кривосьвідчена, слів на "а" не любить аж геть. Того в нас Опанаси-отамани. Навіть ім'я "Андрій" має "Ондрій" — таку відміну. А ось: "Не думає Онтін об тім". До такого й Антін Мухарський не доріс: усьому-ж межа має бути. Питоме "Озів"? Є-ж осьвячене "Азов", хоч і суто колоніяльне що-до Вкраїни назвисько. Зате зрозуміліше тим, кого б'ють.

Але-ж "Ашан", власне, чого? З якої, пробачте, речи?

Йвг

 Прочитали? Та ще й вимовили? От так українці! А пропозиція-ж яка: "Читай вголос у метро!" Слушна пропозиція! Читай — і спитуйся вимовляти.

Неволя громадського погляду

 Громадський погляд лекше мені в'явити, ніж громадську думку. Ну, от сидить громада, думає. Вся? Разом? Аж чуєш, як та дума тяжко ворочається, наче млин. Ні, таки погляд: громада сіла, вклякнула при столі, рученьки склала й лупає очима.

Школа плаву

 Поодинче синхронне пливання варте переваги: лекше синхронізуватися.

Тюремницька штука

 Наколювання на власній шкурі — то, суттям свого змісту, глибоко тюремницьке мистецтво. Озирнешся довкола — здається, кругом ув'язенення. А ви думали, що тюрма на плечах, у голові. Дак от-же ні: просто не всі піддалися на ту поведінку, а так разом сидимо.

Art interest

 Почала мені вадити в кіні саме тая риса, що колись так вабила: робленість. Як натраплю на робленість, то вже все як стій огидає. Те саме чуття поширилося й на красне письменство, що його в таких випадках чи не випадає назвати "літературою": ось, приміром, вилазить протагоністів неминучий love interest. Завважте, що love interest — то не любов і не кохання, а такий диркучий безпілотний двигунчик, щоб глядач задер голову й зручніше поцупити гаманця. А де мій art interest, я вас питаю?!

Контентуючи

 Я все спитувався заперечувати в нашій мові слово "контент". Мо й дарма. Бо давно закублилось у нас слівце контентувати в розумінні "годувати". А чим накажете годувати? Ну, як не хлібом, дак хоч яким-неяким контентом підживляти.

Удашно

 Треба негайно повернути до вжитку слово "вдашний". Сам зроблю, не доручу нікому. Вдатний, таланистий, просто щасливий? Ні, якось кортить живчика з перчиком. Озирнешся кругом: хоч і не щасливо так аж дуже, а таки все вдашно.

Виходячи з кола

 Чудуючись із усенароднього московського песиголовства, звернувся до де-яких принагідних джерел. От хоч і Ґюстав Ле Бон, сам такий розпублікований, чи не пояснить мені загадок народньої душі? Поки натрапив на таке: "Скоро-но чоловік вийде зо звичного кола ідей, питомого для того товариства, де йому доводиться пробувати, повинно такому наперід одмовитися од усякого впливу й задовольнятися з вузького кола чительників, що самотужки дійшли ідей, подібних до тих, що він сам боронить." 

Поки мені, як усякому невизнаному поетові й мислителеві, є чим контентуватися. Й контекстуватися.

Гаспидська служба

 Як-же багато зроблено партацької роботи, що вимагала довгочасного працювання й досьвіду! І не ліньки було?

Все між нами

 "Все між нами — переклад" — підхвальна, прихильна до нашого славного перекладництва, прегарна тема Книгарного Арсеналу. Сидю, мовчки слухаю виступи чародіїв слова. Скільки-ж ті люде всяких мов знають і яких складних, для нас незвичайних, як ретельно видобувають золото розуміння з чужого верствуватого горотвору! Т'але то між ними, вченими. А вже між нами, між ними й нами — все їхній хуткотужавний розчин, се-б-то вкраїнська як невдалий внутрішній перепереклад таки з московської мови.