Додо

 Житомирський готель зветься собі "Додо" — десь тут має жити й Аліса, Олизька по нашому. А в тім, говорять по московській, а не ангелянською: то либонь добрий переклад Дивокраю. Напитую прасування — знизують плечима, кудись телефонують: прання чи прасування? Схожі слова, слова, схожі на слова, як розсипаний горох, лунко бігають по Керроловій хаті.
Врешті вердикт: послуга прасування — сто гривень за одиницю. Дуже кругло!
— А можна самому спробувати?
— Не панське то діло!
— Наше панування вивезли до Архангельського, там воно й закопалося!
— І не мужицьке! Наша покоївка все зробить!
— Це дискримінація!
Походжаю залею, бідкаюся рідномовній покоївці:
— Дивіться, який гарний дядько у вас по хаті пожмаканий ходить! Це не по хазяйському!
Пустила, рідненька! Тепер я прасований у Житомирі. Шкода, що мало хто тут знає, що то значить — тутешню міську культуру розпрасував мужній прас колоніялізму.