Чужі синенки

Поправно відміняв українські прізвища на -енко в мові московскій лиш Чехів Антін. Відміняв на вкраїнський копил, хоч і знав, гаразд знав, що вся решта гне їх зневажно на взір бѣженки й лишенки. Стихи Шевченки? А кто она такая, эта шевченка?

Oh, I don't know why she's leaving,
Or where she's gonna go,
I guess she's got her reasons,
But I just don't want to know,
Cause for twenty-four years
I've been living next door to Alice.

Тепер відмінювання геть нема: чуже слово, ніякий рід. Ходить собі энка, його язиком і так, і сяк повертають, а воно собі энка: безрідний, безснастний, навіть ґендера нема де позичить — таке несвоє, що аж у носі крутить. Де-хто з того поговору в одчинені двері сьвятої Руси добувається — це до нас, як хто, бува, не знає. Щоб руським стать і відмінки свої повернуть. Своя земля куди може приймає...

Виметний і безщасний факт

Невірство живим уразом уражує віру самою наявністю своєю. 

Од Припетї до Синюхи вславили себе Обухи

 Скільки-ж кругом прославляється неправославної правоти!

Без поганих звичок

Християнське життя — для героїв. Але воно не дає героям звикнути до героїзму.

Нормальнісінько й нічогенько

Чорному взуттю, щоб бути виставним, треба бути чупарним. Вчителеві, щоб бути добрим, треба бути добірним.
Коли-ж насьміємо взутися в чорні вчительські черевики? А надто за доби, коли першенство відступається посереднім аж до передостанніх.

Палкі змагання

Любов змагає все. А все змагається з любов'ю.

Гідний переворот

Карикатура не є річ чи витвір реалізму. Але карикатурна мова реалістично відбиває карикатурність думки. Хіба-ж це —  не факт? І багатосила чужих слів у цих небагатьох рядках ясно те доводить. Карикатурна думка, а душа? Це вже корчемний віршопис із канцеляристів.
Говорити плавко —  гідна річ, правдива революція гідности, щирий переворот: кожне доладнє слово все так і перевертає. Що-день, що-мить —  хитавиця, як у чистім, веселім морі.
Це незнатна вкраїнська весна серед сусьвітньої гнилої зими. Це може кожен. Цього ніхто не чинить.

Стиглі овочі

Снага ще дітиськами жене нас обносити садки здоровля й любови. Коли-ж надходить пора дорослої садової праці, снаги робити вже немає.

Замок без порога

Мається, що я є автор свого життя. Але навіть я, припусканий автор, гадки не маю, чим закінчиться мій роман зо сьвітом. Усі великі романи лишаються без закінчення, хіба-ж ні?
Я не автор? Але тою самою мірою будь-який романіст буде непричетний. І чужий спостерегач, критик, уже й тепер знає більше, ніж я сам, про те, що хочу сказати й показати. А потім знатиме вже напевно більше. Може тому мого романа ще поки ніхто не читає? Ще поки протагоніст шукає дороги до замку, відхиляючи від лиця лози й китиці чужих слів...

Багацтво дочасне, а лихо довічне

Моя скромна (неплатна-ж!) лекція у Мережі викликала пекуче, тупе питання (гострим пекуче бути не може, бо від жару лезво розширюється): скільки семіотичних полів задіяно в авдіовізуальному перекладові, над скількома з них владар перекладар? Відповідь гостра й холодна: поле тільки одне, саме-саменьке. Це поле багацтва. На тому полі закопано грошенята, а вже з них росте крислате семіотичне гудиння — що й не обіжнешся. І в те поле кличуть нас семіотичні голоси, кого не кличуть, той не семіотик.
У війску совіцькому казали: упав — оджався. На семіотичнім полі — лиш упав, а вже жати... Упав і тиснешся до того, що в ґрунті.
Як упав-же він з коня..., то встиг подумати: як-же я упав з коня?..

Розділові знаки

Апокаліпсис — то річ пунктуації. Для вченого — двокрапка, для митця — риска. Для невіри — крапка, для вірного — кома. Для  московця — розділка, для вкраїнця — середник.

Дві історії

Життя перекладникове — то перекладницька історія, життя українцеве — то історія перекладу.

Поберегова плавба

Лежень завсігди хапається, коли підводиться. Він як той одпущений на берег матрос: квапиться сам і квапить відплиття кораблеві лінощів.

Шкода й говорити

"Не призивати меш імени Господа, Бога твого, марно." І таки справді марне життя ніколи ні гадкою, ні вигуком не прикличе того імени, виправдовуючи бездумність щоденним клопотом, влегшуючи душу порожньою лайкою.
Прикликати ім'я Боже, то значить прибирати його, через це Божим роблячись. То чи виправдається марне життя своєю нечутністю?

Ще одна причина

 Називається не по наськи — "історичний момент": усенький сьвіт живе в Україні. Тому Вкраїна мусіла перевезтися до Київа. Дуже тісно.

На засадах рівности

Називаючи чоловіка не йолопом, а ідійотом, жінка висловлює наукову гадку, варту уваги й спростування.

Нещасний рік, як умре прорік

Нема пророка в рідному краю: всі подалися на Московщину.

Щоб не чути носом

Сучасне мистецтво примальовує старожитнім парсунам червоні носи й змушує придбавати паперові серветки від алергії.

Домірна ласкавість

 Ласкаве телятко дві матки ссе: однак треба пильнувати, щоб у телятка друга голова не виросла, бо всі матки порозбігаються.

Під розложистою пальмою першенства

У цеху треба бути першим майстром з другою чергою на загад: першенство завсіди буйно заперечуюється, а другостатність — бучно забезпечується.  

Гострій чи тилій?

Справедливість — дволезий меч з одним тупим жальцем: на замах січе.

Невдане лукавство

Давно вдаю, що знаю все, та часом удаю, що чогось не знаю.

Сновидний побут

 Повсякчасний недосип дорівнює повсякчасному сну.