Замісць рецензій

Написала жінка книжку. Назвала її злагідна: "Мовна норма: знищення, пошук, віднова." Можна сказати, сухо, академічно назвала.
Вийшли молоді протестувальники, кремезні хлопці, нащадки чи то наших козаків, чи то стрілецького бунту, — ми не знаєм, а вони не пригадають. Проти чого протест? Проти знищення? Ні, проти пошуку й віднови.

Аварійний сиґнал

Весна. Аварійна служба "101" виставила на мене гербового щита з червоним, порожнім, як нуль, розчепіреним чоловічком на кавалкові крейдяного поля — не більше, як один морг. І таємничий напис: "Рибалка ціною життя."
Дорогою ціною викуплено тебе, рибалко! Може покинути тобі риболовлю, і помолитись, щоб крижини невірства твого не одірвало від сталини Божого терпіння?

Дороговказ

Жити в суспільстві й бути вільним від суспільства можна й конче треба. Лиш так і випада жити в суспільстві й спасати окрему душу.
Там кричать із усіх барканів: "Влада належить Тобі, а не політикам!". Чи знають вони, до Кого промовляє оте Тобі з великої літери?
Тобі, Єдиний, належить уся влада й потуга, тільки Тобі. Оборони нас від того "Т-И-И-И!!!", що виє, як гарматень, і як той панцеропоїзд гонить на нас чвалом із чорняви й пустоти.

Contra spem spero II

Отче, я ходжу на поле, що Ти звелів мені розчистити: лягаю, лежу, жмутами, лежачи, деру траву й шкребу каміння. Все, що можу. Сподіваюся ще підвестись.

Бо гаряче

Українці борщ, окріп і горілку насипають. Бо гаряча страва.

Поважні старощі

За молодощів тіло тішить душу своїми розкошами, на схилку віку тіло надозолює душі стогначами руїни своєї. І тут мав-би вже стояти дух напоготові.

По вийстю

 Чому ми втікаємо до міст? А щоб подалі від благословенства Божого.

На війні

Записатися до полку, взяти коругви й бунчука, поблагословитись — і не виступити в похід. Ось хрищення без церковного життя.

Повтори

Що Вербної неділі в нашім теперішнім житті повторюється історія натовпу з яскравим бадиллям, сьвяточна історія. Що Страшної п'ятниці повторюється історія жменьки з тьмяними сьвічками, історія мученицька.

Андрій Бульба

— А що, синку, помогли тобі твої ляхи? — українець Андрій не має відповіди на це питання. А чи було це кохання до прекрасної ляхівни? І як було, то чи помогло? Чи забаглося полковничого обладунку? І чи поміг?
Відповідь: спокійно стає під батькову кулю. Під Тарасову кулю. Бо для нас Тарас — зачароване ім'я. Минуле розстрілює те, що не має майбутнього.

Невидержка

Українці народ велико терплячий. Тільки не до своїх. До своїх — невблаганний.

За вивід

Усе сотворене — від Бога. Все вироблене — із Китаю.

Ближче до Тіла — блище до душі

Хоч не несеш хреста, то припадай. А, припавши, не відліплюйся.

Усякому на ласку

Колись Христа розіп'яли за те, що він не стався царем. Тепер його розіп'яли-б просто за те, що він стався чоловіком. А вірні спробували-б викликати міліцію. А міліція не приїхала-б.
Але він уже й Цар, і Чоловік, хоч, поки не прийде Суддею на Суд сьвіту, дає змогу кожному виступити, хто ким хоче, в Своїй власній справі. 

Удряпане ймення

Уже й у реклямі: "Улица Горького Антоновича". Гірко Антоновичеві. А "Петлюрі з Комінтерну"?

Безбоязько

Усе пестливо-здрібніле. "Хутірець". "Гарбузик". Етно-ресторація "Козачок". Щоб не боялись козака та любили пахолка.
От пісенний "ко-за-чень-ко" ніби заміряє на теж поважних широких "во-рі-жень-ків". Ще як всипле жару!

Гріх навспіл

Хто в подружжі, вже "половинки" не має. Хто нежонатий — ще "половинки" не має. "Хто має половинку, негайно дзвоніть!", — репетує радіво. Споловинюються й переполовинюються, міняються половинками "громадянські шлюбники", шлюбопроби.
Кохаються невінчані. Виростають нехрищені.

Прості речі рятують душу

Ви з церкви? Неділя-ж!

З корита досита, з блюда до-худа

Ми обдивляємося велику московську культуру як сліпі — слона. І все сунемося під хвіст. Тому хапаємо самі соромоти. Тяжко ми замоскаліли, а замоскалівши, ненароком і здичавіли.

Страхи не ляхи

Говори вкраїнською — що буде, те й буде; говори вкраїнською — і не бійсь.
Забули не тільки вкраїнську мову, але й за враїнську мову. Село радіє — відчепилися.

Центро сьвіту в Звенигородці

Я правобережний українець. Мене все гнано на Лівий берег. А я не женуся. І не ганяюся!

Червак плазущий

Маю підозру, що вкраїнську мову збагачено чужим звуком "ф" просто на те, щоб могли серед нас пишатися  "фахівці" й "професіонали". Бо хвилям, хурам і хвиґурам те все було ні до чого. Не оборонивсь і Хвастів — і досі стоїть окрадений.

Міська всемарнота

Метахвора нікчемного городянства: одне ліпить дурну реклямку, а друге цупить. І в жмені не порожньо, і руки не чорні.
Та ще й несуться, непорушні, в черево землі сліпим потягом метра. Примара руху й мети.

З хрестом у жмені

У тім раю і помолитись не дають... На це в Шевченка й терпцю нема.
А нам цілий вік у тім раю не давали-не давали, а ми терпіли-терпіли, — та й самі взяли. Заголосили собі молитовно. Але...нишком. Тихцем. Отак тепер і молимось. І коли дають, і коли віднімають.

Без ознак

У нашій мові не тільки людина, але й обидві дружині в родині, сама сім'я-родина, дружба з дружкою, пляншета з паралелею, фльота з армією, каравеля з чайкою, дробівниця з гаківницею в гуляй-городині, та майже все, потрібне й важливе — жіночого роду. Отже, можна не рвати пазухи, а поволеньки заходитися коло змужніння. І буде воно — роду ніякого, несторонничого.

Добровісне передчуття

В українців справіку "парасоль" (le parasol), а не "параплюй" (le parapluie). Сподіваємося сонця. І що нам не плюнуть на голову.

Добра звада

Кинули читати — кинулись писати. Помічають чужі написи на барканах — гостро лаються по московській.

Вправи на міцність

Земні поклони випростують хребта, а від скоропадливих кивів — горбатіють.

Поставити пости

 Конче треба повернути електронній пошті стовпи та коні. Линемо без дороги й шкереберть.

Відбудований Партенон

Тепереньки Герострат спалив-би храма, був-би виправданий, дав-би интерв'ю, написав-би в компанійстві книжку — й тільки тоді пішов-би в непам'ять.
Їх таких тепер багато.

В людях

Свого нема — за Москву річ. І мова — замоскворічиє.

Навіки разом

Теперішній писатель може сьміло написать: "Любий чительнику! Нас із тобою єднає те, що ми ніколи не піймемо вкраїнської мови!"

Примоцьований до трепла

 Чужі слова — то сирени, що заколисують у нестяму темних моряків. От хоч і "адвокасі" — чуєш, що отруйне, а все чаруєшся.

Кінь на чотирьох

Електронний медіюм прикро схибив у своїм коментарі, перекладаючи мою емоційно забарвлену лексику. Навіть і нерідною мені московською я не те що не скажу, але й не подумаю, що собака  — "бешеННая".

Як слово мовлене инакше

Зі своєю ангелянською, як із писаною торбою, я бігав у мамутовій юрмі "Мультитрану". Своєю вкраїнською, як довбнею, я розганяв мамутів. Не розігнав. Так і пасуться.

Словополова

Щоб закарбувати в вічності безглуздя доби, нема нічого над писані переклади. Це показує московський церковний Розкол 1666-67 рр. Прикметно те, що неправильні лишаються правими, а правильні, накульгуючи, задкують у темряву часу.
Коли усні товмачі — зашорені віслючки, що торують дорогу довкола жорна, то листовні перекладники — то гаспиди, що непогамовно шурхотять у травах непізнаного й непізнаваного. Хоч і не сичать, як-що не наступити.

Дрібка любомудрощів

Припустімо, я знаю, що нічого не знаю. Але звідки про те, що я таки не знаю, відомо тим зоїлам, моїм критикам? Адже їхнє знаття ще мізерніше!

Як до неба пішки

Сьвяті й там, і сям дають нам навід на те, що праведність ще тут дає блаженні пестощі. Але з того скарбу ми не витрачаєм ані шеляга: розкошем мучимось, у муках розкошуємо. Бо навіть і не тутешні.

На безлюб'ї

 Ми вже віддалилися від поган. Ми не ненавидимо тих, хто нас ненавидить. Але ще не подужаєм навидіти того, хто нас любить.

Муки любови

 Воріженьків болить, коли їх люблять. Тільки когось той біль уздоровлює, а когось — катує.

Сполучаючи посади

Не можна служити двом панам — Богові й Мамоні. Та вдасться наймитувати в двох хазяїв — Мамони й Молоха.

Скажемо Гераклітові

 Усе тече й рухається; ніщо, крім українського діла, не триває.

Неймовірний погляд

 Коли людина відходить від Церкви, то виводить звідти й свою власну, тепер одрубну віру в Бога. Віру не як голос у славословнім хорі, а як окрему гадку й прикрий погляд на нездоланність Божого буття. Так мабуть і біси вірують.

Не чиніть собі ілюзій

Поки просьвітяни не придумали слова "мрія", та річ мужикові тільки мріла-бовваніла. Твердо й просто сподівалися, без мани. Тепер учено очікують.

Слово про Закон і Благодать

 Коли хто відступиться від Бога, то ламає Закон у всій цілокупності й суті — річ, у земнім законі неможлива для найзапеклішого, штемпом увінчаного злочинника. Відібрання Благодати як кара поглинає всяке мислиме лихо й муку.  Поки перше не мріється, друге не коїться.

Гаряче підсоння

Літньою палкою добою ми вже вздріваємо не стегна й сідниці — нам що-далі, то все більше являють клуб. Хоч і не в клюбі, а таки дають у знаки.