Вигнанство

Цими днями мене запитали на вулиці Лисенковій, де моє родовище. Кажу: на вулиці Фрунзе(вій) (Кирилівській, Плоській). Виходить, і я — покотиполе, де народився, там не знадобився? Але не міг-же я лишитись на пробування в скарбовому породільному!

Поза зоною

Гадаю, що в нашому "красномовець" ховається не тільки доладній речник, але й до мови розмовник. От цього останнього тепер уже й в заводі нема. Кожне говоре так, ніби сидить у телескрині.

На Малій Житомирській

 От що робить із хрещеними воєнний відбуток! На пишній гуртовій сьвітлині Вкраїнське лейстрове козацтво, — до речи, наголо безусе, — разом із бабами своїми повилазило перед іконостасом на солею, ще й показавши спину царським дверям!
Застуються царські врата для нашого брата!

Не тратьте, куме, сили...

Той, хто цурається шевченкової мови, бо не знає "балакати" як Шевченко, хай не думає, що потрапить говорити як Мельников-Печерський, Лесков і Аксаков.

Ненаправність

Ну, не хочеш ти недолугим варняканням паскудити нам калинової. Ну, вадить тобі здаватися макоцьвітнішим, ніж ти є насправді. Але-ж і на добридень ти даєш "здрасці"!

Занімілі вуста

У доброго актора мовчання по вінця повне триванням. У плохого глядача — мовчання сповнене невимовною порожнечею.

Мети осягнеш

Чоловік не може жити без мети. Як нема куди поціляти, треба бодай терти мак.
Аж до діри в макітрі.

Глухий чи губатий?

Відповідати не тою мовою, що до тебе звертаються, — то як жувати клоччя. Горопашні москвомовці! Як-же вони з нами намучилися!
А втім, доки не намучишся, доти не научишся.

Мовна умова

У подвоєному вкраїнському розумінні "чоловік і жінка" вже заздалегідь провіщено те, що маємо на гадці: найпевнішу надію одружіння.

Незбитий доказ

Зважаючи на те, що багацько чоловіків неремстиво терплять на своїм жіноцтві повсякчасні, аж до непізнання, зміни в шкурній і волосовій покриві, можна несумнівно стверджувати, що вони люблять на сестрі таки душу, а не шкуру.

З огнем завзяття

Ми маємо зухвалість появляти переконання, бо чесноти переконаних поки ще не ставлено до зброї.
А сподом нуртують опороки.

Звада

Було — церква коло музею, а тепер музей коло церкви моститься. Однак різнота між ними як постала, так і стоїть. Музей відвічну смерть вимовляє, а церква безвічне живоття провіщає.

Проява

Зрадник із щирим та міцним потиском руки.

Добротливість

Треба якось звикнутися з думкою про те, що маємо чимало ласкавих і славних людей, що їм Україна нікчемна й безпотрібна.

Сякий-такий майстерок, а натесав трісочок

Ще зо два покоління тому ми мало не в кожній господі бачимо чоловіка на всі штуки. Тепер не те. Скрізь саме ні до чого не зугарне чоловіцтво. Серед них — злиденні й заможні, меткі й вайлуваті, гнані й голодні, знані й славетні, кохані й занехаяні.
Річ лиш у тім, хто до чого прихвачується. Сьвято скорохвата.

Сталість у праці

Довбаємо в одну точку: завдаток будучого успіху, мовляв. А там просто дірка протерлася була. Чорна дірка.
Багато спіху, та мало поспіху.

Їдна мить

Чи-ж так багато ми просимо? Повернутися до здобутку Кримського, доробку єфремівського... Ну, сімдесят-вісімдесят років нищення. Згайноване однісіньке людське життя. Що то для історії?! Менть одна!

За Єфремова

 Сергій Єфремов цілим життям завертав у собі Охріменка. Отакечки й нам чинити належить!

Дошкульне місце

Рушаю зранку на працю, й добачаю, як на нашому подвір'ї вже й молодші за мене чоловіки дбало порпаються в сьмітницях, поживи собі шукаючи. "Еге!", — тямкую собі, — "оце-ж вони незабаром і вип'ють! А я-ж коли?"
Гай-гай!

Помана

Де-коли мені ввижається, що Вкраїна більше не хоче нами череватіти.
Згинь, маро!

Зворотній переклад

Ніколи й нікому Українська Народня Республіка із глибокої могили своєї не дозволяла на те, щоб узивали її "Народна". Під кого ми ще не переламали свого правопису?! Обивателеві, як першому-ліпшому, як і першому-кращому, оте все, вкупі з Котляревським, "без надобности".
Але ось проба пера й чорнила, яка в його сила: Республіка Народу України!
Московська ковбаса? Ковбаса реґійонів!

Повстануть тільки гнані та голодні

Не спізнавши голоду, та ще й у купочці з холодом, в люде не виб'єшся. А вже як поруч дитина, а кругом руїна — отоді балуй! Усе повиявляється: від сьвятощів до біснуватого відчаю.
Тому вже вмирала, але ще не вмерла України й слава, і воля!

Образ побожности

Багато хто з наших православних братів ходить до церкви на відправу гладенько поголений.
Воно й не диво: сестрам ґазовий вуаль із серпанковою запаскою можна, повертаючись до грішного сьвіту, хоч і в кешеню облепчастих джинсів заховати, а бороди в пазуху не запхаєш.
Колись так і казали: з голеним, як ув актора, лицем.

На нашій, не своїй землі

Нам, українцям, треба збагнути просту річ: ми — меншина. Так, і в Україні також. Тоді почнем потроху громадитись: церква, школа, народній дім.
І лагідним лагодом ширити наші лави.

Поки що

Пошукова система (не скажу яка, за рекляму не плачено) запитує мене: Ви в Севастополі? Доводиться визнавати, що так. Ну, думаю, зара' переведе на реґійональну. Але-ж ні, минулося мені, сиджу на державній.

Як нова копійка

Ряхтянії наші слова, хоч які властиві, питимі, природжені, лиш дармо ряснітимуть у купі гною.
І серед щирого золота затоплених скарбниць їх ніхто не добачить. Треба прямувати з ними на торговицю! Отам уже будуть, як нова копійка!

Знадоби до науки

 Українську мову, таки як рідну, ми, вивчаючи, ще згадуємо; й що більше вчимося, то глибше згадуємо. Так дитина, ніколи не бачивши зьвіра, вовка, ведмедя чи лисицю, знає його в казці, пізнає його в зьвіринці.
Щира вкраїнська мова тому й здається де-кому кострубата й повстяна, що сидить заґратована в хижому зьвірникові, ховається в недонищеному лісі.

Із грізних постережень

У де-яких людях, надто, навдивовижу, в чоловіках, ірраціональність залюбки получається з довершеним браком уяви.

Таїна збудови

Хоч я й клопочуся переважно будовою, але-ж виходжу з того, що єство в кінці переважає мистецтво, плоть горує над штукою.

Чи поправна шкода?

Найтяжчий збиток од совітських житків полягає в тому, що в чоловіцтві переводяться мужі. Вигибає чуття роду й народу, усьвідомлення того, що чоловікове передовицтво в родині є неминуча потреба й непохитна духовна конечність, намірена на спасіння.
За колишніх часів немужні теж водилися, але життьове поле вони переходили в згуртованій лаві громадського ладу, здебільшого лишаючи по собі справний рід і не займаючи народу.

Відтинання зайвини

Естетична косметика сьогочасного интелекту категорично вимагає ампутації вухів і язика. Щоб удома не журились!

Від злого давця не бери капця

Стан теперішньої людської звичайности легко виявляється через рясне вживання слова "капець" у всіх верствах української людности (чи таки населення?). Ще в нашому дитячому садку, тому двісті років, київська малеча вважала його за нікчемне через видатну того слова слутавість. А тепер воно повсюди "говорюкається", торкається в усі голови. І сьміх, і гріх!

Пекуче питання Піноккіо

От була колись у Йвана Драча збірка "Корінь і крона". Поет намагавсь усе те своєму людові дати. І що-ж, поживилися? Чи не бракує чогось і дотепер поетовому народові?
Помацаєш угорі, полапаєш зісподу — ані кореня, ані крони: згасла пам'ять земна, втято вершка небесного.
Тяжка колода!

Все згине, тільки правда зостанеться

Правда, що я знаю мову не ідеально, проте я маю правдивий ідеал мови.

Всепереможлива ліпота

Мене десь-колись хвалять:
— Ох і гарно-ж Ви нашою мовою!
— Мова гарна, то й мені гарно коло єї!
Але тій красі радіє не все.

Життьові виміри

 Пересічний лихослів упродовж мізерного свого віку в скільки разів менше часу дає на любощі, ніж збавляє на переказування гнилого слова, що ті любощі позначає?

Повітруля

Похожає нашим парком, сторожко доближається до діточих майданчиків ув образі дивачки-продавниці з барвистими дрібними повітряними кульками, сплетеними в подоби химерних ляльок.
Надбігають діти — цінують, ціна помірна, але нічого не придбавають батьки. Біда та й годі! Легкі їй поли — ось-ось полетить.
От і в мене купило притупило. Дарма! Ось підможуся, й покладу тій панії до кешені тяжкою зароблене багацтво. Більше не літатиме!
Ось вам казка, а мені кульок в'язка.

Погримання риштункове

Попередня интеліґенція, люде добрячої волі, завсігди напоготові висунути з своїх лав заступника як суперечника Христові. А супереки, громадські й громадянські, завсіди можуть дати й ворога готового, а в разі вражої перемоги — й ката.  

Земля й воля

Рано-пораненьку минає й ніби проймає мене викликом своїм скромно підроблена під сіренького сорокарічного дідугана, ощадлива, але давня, наче казка, й широка, як море, любов до горілочки.

Поклик Орфея

А міг-же вік ізвікувати, так і не довідавшись, що чарівний голос маю! Німого в лісі в нас нема нічого! От і колода заголосила! Гаразд учинив, що не мовчав!

Бруд Голготи

Ось і відходять багатонадійні часи, коли боговірні тішилися надією поніжитись "як усі", "межи своїх" в народовладному громадянстві.
Сокирою нас не врубаєш, тож бензиновою пилкою різано дубового хреста, що на йому ми присягалися розіп'ястися разом із Спасителем нашим. І що нас ріже! А Спас же на брязку! Ось-ось мали б ми переображатися, мало не переобразилися!
От  зіп'ялися ми на хреста, а з розп'яттям думали перечасувати.
Де-ж пак, падає поклінний! І летимо тепер долілиць, лицем об землю, у голготські покидьки, де й історія наша, і негідь наша.

Корисне й красне

Не тільки гречана каша, але й краса сама себе хвалить.

Сила

А таки гарно по нашому: "сьвітлитися для часопису". Ніби брати соняшну купелю, на скрижалях часу положившись.

Наші

Здибуєш таких людей: Україною їм щоб і не смерділо, а балакають таки хохлацькою мішанкою, бо ліньки паніти.

Поки грім не вдарить

Багато хто думає чалапати по воді, поки не здійметься буря.

При пості добре відбути гості

Ось і почалася Спасівка, найперший день. Рибу можна їсти лиш аж на Спаса. І пригадалось, як при такій нагоді старий наш настоятель панотець Методій приказував:
— Узавтра дозволено рибу... як хто має!

На дальший час

Писати варто одразу цитатами, щоб було що вирвати з контексту.

Коло церкви

 Знайома збирачка коштів, труснувши касою, цілком по наськи гукає мені:
— Не проходьте мимо добрих діл!
У мене, як на гріх, тільки душа, а в кешені ні гроша, — зіщулююсь, а таки сам собі думаю: куди приємніш було-б почути вже геть рідне "подайте — не минайте".

Отрута щоденщини

Один питущий мудрагель сказав мені, що дійсність — наймертвенніший наркотик.
Але тверезий хоч Бога боїться, бо Бога чує, а чманіти можна по всякому.

Прийдуще

Незаперечимо справедлива річ: народи вмирають ув історії. Але душі їхні безсмертні, й можуть піти на спасіння чи на вічну муку.
До Страшного суду привиди вмерлих народів вештаються серед генів народів чинних. Отак, кажуть, у нью-йоркському тлумищі можна знайти людину будь-якого земного роду.

Як воно буде

Наші діти виведуть на стратище вічности геть усі наші неправди.

Метро на Вальгаллу

Зима — час прихованої тілесности й родової приналежности. Літо — час одвертого й доконечного вияву всього того. Час показу.
Сидить на лавиці ефеб, а на оголенім рамені наколото пащеку того, що не при хаті й не проти ночи згадуючи. Чи буде ще з того безперого горобця батько кому, чоловік? Усе завзяття ніби загарбує, звоювавши й сплюндрувавши тіло, ніби по зміючому глитаючи плоть, наткана на шкурі хижа личина...

Скус і струс

 Ніби долаєш спокусу, а нема відчуття подужання: й далі боїшся випроби однаковісіньких поман. Тому й не судиш отих борців подоланих, що карлючаться в тебе за спиною. В думках десь там і лежиш межи ними.

За крихкість

 У шлюбі — бо тільки шлюбові властива таїна — двоє тримають одне перед одним дзеркала. Лиш чоловік тримає поважне сьвічадо, а жінка — вертке люстерко. Сьвічадо — ану-ж гегепнеться! Люстерко — ану-ж трісне!
Треба матися на бачності!

З обов'язку

Тепер жінка чимало може, багато вміє; ото-ж, перш ніж узяти шлюб, вона встигає навсправжки позмагатися з чоловіком, спізнати чоловічу неміч і вразливість. Тому на скрижалях де-чийого шлюбного статуту кожна устава починається з "повинен", "мусить", "має". Твоя хата, а мій верх!
І так воно ніби правом. Але шлюбне життя, не вважаючи на свою позірну невідбутню тілесність і речовинність, є для шлюбних людей питомий вияв духовности. А в духовності з обов'язку горами вергати можна, от тільки мати те доконечне треба за свій, за власний доброхочий обов'язок ще й з любов'ю на себе накладений.

Добрячий та плохий

Коли тобі докоряють, слушно гадати собі: я не такий поганий, як ви думаєте, я — ще гірший. Але відказувати слід щось заспокійливе, звичайне.

Як вибути

Як-що людина не вірує, то вона хоче просто вижити й перестати боятися. Але, як-що людина не вірує, то ні вижити, ні перебоятися вона не може. 

Суперечність

З безбожника не може бути дисидент, з безбожника може бути тільки невіра.

Хутірна ліра

Колись хуторянство ніби-то Україні вадило, не давало наче-б то Україні бути. Тепер хутір — то й є Вкраїна. На нашому хуторі по нашому гутори!

Любі чительники

 Моя тітка-театрознавець, як і годилося духовній людині совіцької доби, мала питому книгозбірню совіцької-ж таки клясики. Серед иньшого неминуче засів і повний збір творів Ільфа й Петрова. До интеліґентської хати доходила гостина, звісно-ж, з того самого народницького гурту. За тих розкішних часів звичайно було, не спитавшись, узяти в товариша з полиці гарну книжку зачитати. Ото-ж згодом зрідло томів у повній колись збірці, а потім лишилися від того корпусу самі "Нотатки", це-б-то письменницькі заготовини.
Тому саме цього тома я й позичив. І повернув! Хоча там, непомічене, лежало все, що цікавого мали отой Ільф і той уже Петров.

Зьвірогляд

Із холодної своєї глибини скляним оком прикро дивиться на нас маляр-образотворець.

То просто

Суржик — мова розпуки.

Пора істини

Літо випинає питому безличність де-чию. Але зима все покриє.

Випроба милістю людською

Знаністю та славетністю лютенно спокушується й випробовується людина. Й нема де сховатися від тих каторжно спокушених, на всі баркани ганьбою нацьвяхованих. І, голову схопивши в руки, гадаєш собі лячно: і я-би міг, та спас мене Біг!

Хто є хто

"Я — українець. Оце й уся моя біографія.", — сьміло сказав був Василь Симоненко. Десь під тою корогвою й усі ми пробуємо притулитися.
Я-ж — киянин-українець. Оце так життєпис!

Розбуджена красуня

Позірною невмирущістю приспаної своєї краси вихиляста Ґрейс де Монако нахваляє якогось швайцарського годинника! Значно, що й у кришталевій домовині мертвій царівні нема супокою! Отак попелюшкам ворожити!

За злагоду

Чоловік теперішнього часу, бачиться, й сам уже привчивсь сприймати себе як покруча гамана й калитки.