За Набокова

І в Україні не буваючи, а до діла сказав Набоков, що "наші перекладники з ангелянської — то віслюки просьвіти."

За життя

Я мав корисну нагоду вчитися з Петром Таращуком. Уже студентом він добре знав, що трудитиметься перекладами з красного письменства. Навіть у військових таборах, як пригадую, мав повну пазуху роботи: з одного боку під гімнастівкою тримав грубезного словника, а на серці випинався переложуваний першотвір із стосиком паперу.
Скажу без пересади, вже навздогін тим літам, що Петро відчутно вплинув на моє вкраїнське наростання. Якось він дав мені почитати свій переклад, де було слово "поренча".
— Петре, таж це слово — вже мертве! — кажу безжурно.
— Уживай його й буде живе! — одказав Петро.
Отак і животію, на того верстівника правуючи.
Продуктивні мовці мають щастя в мовленому слові повертати до життя самий дух мови нашої. Не нехтуймо того! Один виринає, другий потопає; і часом саме потопельника треба кропити живущою водою, а виринальникові дати на дні лежати, й бульки не пускати!

За майбутнє

Хто в теперішньому часі має діти, той у майбутньому матиме будучину.
Хто має дітей багато, матиме "плідну будущину".

За нашу пісню й нашу думу

Іван Бунин, наслухавшись наших пісень, пише, що народ наш "...висьпівував церковним ладом, як і має сьпівати той, чиє народження, труд, любов, сім'я, старощі й смерть - ніби служіння..."
Ніби так. Принаймні — було...
У висьпівуванні вкраїнських пісень, як і в смакові вареників, для багатьох — ховається передмур'я всього вкраїнства, тримається там, де, словами Володимировими Самійленковими,

"Ще живе Україна, не вмерла вона
І вмирати не має охоти.
Кожна піч українська — фортеця міцна,
Там на чатах лежать патрійоти."

Тепер можна, сумовито бавлячись, сказати: "у chat'ах" — он де лежать патрійоти!
Їй-право, тепера все заховується й криється в звуках: десь шасне, шелесне, шубовсне наше слово, слово народу, "що не відрізняє землі від неба".

За хуторянство

Треба погодитися з Кулішем у тому, що добірне зерно в нас було хутірне. Ідеал українця — певно-ж, хуторянин. Тягнешся до гідного життя — й ненароком осаджуєш хутора.
Місто й навіть село — занадто великі для духовнощів.
Хоча церква — в селі й навіть у місті.

За шараварництво

 Не доберу, чого це всі так напускаються на шараварництво? Нам, крім шараварництва, нічим осолитися. Хіба копаним м'ячем у душу дістанеш.
Наша вічність може бути тільки жива й природня — яко мед, яко вино, яко зерно завмерле.
І будемо ми, як те осолене сало, — тимчасово вічні. Поки не ззідять.

За интелектуалів та интеліґентів

За себе я вже віддавна знаю, що не интелектуал. Мав доволі часу й доклав доволі зусиль, щоб навіч переконатися: я — то не воно.
З интеліґентів виходжу радісно й безжурно, недовго й побув, — бо-ж интеліґентність постала  свого часу на те, щоб ув осьвічених колах заступити побожність (а значця й щастя). 
Православний не стане за интеліґента, бо не випадає кряжити за двома панами.
Оте "ин-" до того несе в собі дошкульну окремішність і відрубність. Тому правдивий ин-телектуал і ин-теліґент, иньший, инакший, ин'який, иншакий — завсіди саменький і од-ин-окий.
Божість відступається.
Тому тепер люде розуміють осьвіту не як осьвічування, а як умовний вишкіл, що передує висьвяченню в навчені; не як наповнювання, а як порожній панцер лицарії.
Захист місця, де нічого не росте й ніхто не ходить.
А простоволосим дурнем тяжко бути: треба шолома й заборола.

За здоровля

Жінку від природи обмислено на тузінь дітей — стільки й дається на життя та добре здоровля. Як народжено лиш одне-двоє, то зостається чималий ощадок — є й на пропій, є й чим розкуритись.

А от дядькам глядітися треба.

За піст

Ще торік, як-раз Великим постом це діялося, бачив я на вулицях оповістки від Його Щасливости: "У Великий піст головне — не їсти одне одного".
Ото минає ті заклики наш перший-кращий земляк, заступник народу, Голодомор пережилого, —  запіяка, салоїд, лихослів, гречкоскік, — та й собі міркує: "Що-ж, чоловічини я не їм, а решта — то річ сьвітова; отже, нема чого й попові сповідать..."
А по правді кажучи, не їсти одне одного — то для вірних труд найтрудніший. І що далі постуєш, то нестерпніше хочеться найближнього з'їстоньки.

Тому всім раджу свою душу постом припощувати. Без яйця, сальця й м'ясива враз відчуєш зьвірячу її голоднечу.

За вівці та й отари

Вчуся любити свій народ, пасучи вівці разом з Авраамом, Ісааком, Іаковом. Оте подвоєне "аа", оте "іа", хоч, може, й невкраїнські в звукосполуці, чудово віддає бекання, мекання, мукання й ремигання, що наочним робом розлягається в безкрайому обширі крихітного краю.
Бутить нероблена худоба — ходимо коло кіз, баранів, биків. Йдуть корови із діброви, а овечки з поля... Звична й звичайна для нашого краянина сільська праця.
Спершись чабан на ґирлиґу, дивиться в далечінь, та й гадає назвичаєну думку: "Вівці мої вівці, вівці та й отари! Хто ж вас буде пасти, як мене не стане?". Пастиреві муки сердечні.
А пастимуть Йосипові брати — різні, всякі. Любімо їх наперід!

За невірство

Невірство — то зьвірство.
Називайте нас, православних християн, бестіярієм, незамкненим зьвіринцем — але ми маємо в тому зьвіринці Сторожа! А в широкому сьвітові я бачу лиш хащі й кожного корча боюся.
І небес-підставно.

За Едґара По

Народжений із конечним мовним слухом, він без кінця мучився, дослухаючись до відлуння своїх слів у глухих головах і стінах. Музика з нечутною своєю музикою...

За Дікенса

Дікенс бореться, як Яків, за те, щоб стати Ізраїлем, долає-ламає свого фізіологічного генія, щоб на 850-ій сторінці дати читачеві праведної надії.
Це єдиний спосіб належно попорядкувати своїм талантом, пам'ятаючи, Хто дав його тобі.

Образ України

Моя прабабуся на старости-літях приказувала: "я тепер маю бути маленька-маленька..."
Отак, здається, й ми, дочасно змарніла нація, "лице бліде й зіссане, сьвідчить о перебутій слабості", скулюємося від напущеного гльобалізацією зимного, хоч-би й весняного вітру, покивуємо голівками, наче переморожені квіти; самі неживі, а болізно бідкуємо за екологією: "ой, горе тій чайці, чаєчці-небозі..."

За невір'я

Невіри не можуть жити, инакше як мертві примари в господі Живого Господаря. Привиди, тіні, що не годні й почутить істоти в хаті, де вони тільки шаснуть-шелеснуть — і мріють, незникомі.

Християнин, розділ перший

Тепер християнина ніхто не ганя, однак має бути спритний як миша. Бо як заґавиться, то так і знай, що тут саме налетить важка мажа цивілізації. А за передовим возом і вся валка наспіє.
Тому ми такі в'юнкі.

За міґрацію

Тра створити всесьвітню, а може Надсьвітню Міґраційну Спілку задля одної мети — щасливого переселення всіх охочих і вдобенних до щасливих місць, що їм Сам Господь приготував.
То єдине призначене місце варте призначання.
Але не силопихом, не поганяючи, а як виб'є догідну годину.
Одинока настанова міґрантові — стій, де Бог поставив, і пильнуй, як по тебе прийдуть Перевізники. Як десь повієшся, то Ті тебе вже не знайдуть.
Де народився, там і знадобився. Або, як каже Довбуш у пісні: "Де родився, там най згину!"

За ґендер

 "І положу ворогуваннє між тобою й жінкою й між насїннєм твоїм і насїннєм її, воно рощавлювати ме тобі голову, ти ж упивати мешся йому в пяту. "
На з'ясування цього становища вже змарновано довжелезні віки й грубезні томи. До бою стає нова памолодь із родів письменних і дрюкованих. Одні вихають ярмом "вагоніння", другі страхають голоблею "харчування".
Це борня на ґрунті рільництва, або, по вченому, аґрономії. Одно — безвіддя, друге — голоддя. Одно тебе не народить, друге тебе не прогодує.
Але-ж — чи ми змії, чи ми люде? Бо то зміїв присуд. А для незміїв — плодітеся й множтеся.