Скорий посьміх

 Я знав, що скорий поспіх — людям посьміх. А от на харківському двірці — південному, залізничному — пише, що скорий поспіх — "причина травматизму, а то й загибелі". Тут уже без веселої народньої рими, але й без посьміху.
Цю поважну об'яву як-раз чита отець Ѳеодор — честень, чи то пак пам'ятник. Відай, усі харківські подорожні читали "Дванадцять стільців" Ільфа й Петрова. Отакі осьвічені, втаємничені вкраїнські пасажири, навіть зайці. Отець Ѳеодор — найшанованіший харківський сьвященик усіх часів, можна сказати, улюблений піп. Тому що розстрига й тому що вигаданий, небувалий.
І тому що посьміх, скорий посьміх. А то, бува, не причина травматизму, а то й загибелі? Не для насьмішків — тим безпешно.