Сидю навгороді й принагідно багатію симболістсько-сюрреалістською думкою: чи чують птахи смак? Тільки не тра мене напруго виряджати й приділяти до якогось гадкосховища. Кажу-ж, поетичне воно таке. Бо накопав гробачків хрущів і капустянок, виклав їх на рядні про птаський бенькет, а прилетіла сорока, ошатна, наче своя вкраїнська пава (бо ми, бач, звичні до горобців), походжала коло тих смакощів, крутила носом, паніла, комизилися, позирала скрива. А сама думає нишком: чи їсти, чи ні. Далі, бачу, поклювала. Та не все. Як визначилася? Гадаю, суто наочно.
Отак і ми з тими знаннями: не нюхнем, не лизнем, а тільки глип — і ковть чи не ковть.
Немає коментарів:
Дописати коментар