Легко та весело

 Всюдисуща наша культурниця вчить понурих українців балакати по своєму "легко та весело". Коваль клепле, поки тепле, й куються отак собі книжечки: "Писати українською", Слухати українською", то-що. Здається, оті наказові дієйменники — ану, писати мені тут, ану, слухати —викликають у битого вкраїнця тяжкі пов'язі. А таки нести ярмо рідної доводиться з розказу весело й легко — аж ніби з вистрибом. 

Та це ми щось про стороннє забалаклися. А от постривайте — чого-ж таки не "в-країнською"? Маєм-же милозвучне чергування, щоб не вити "иу". Чи не чує — вкраїнською наслухаючи? Ет, не лякай мені читаченьків! Як залізти в густі мовні кропиви — кому легко, кому весело буде й буде? Сам Грінченко сказав: "Коли й надряпає що по вкраїнському, то се не великого важить." А ти все, дурний, піжважуєш, виважуєш, важиш...