На зиму

 Добрий хазяїн насолоджує насолоди на схов, наспоряє про запас. А надто — на зиму.

Пропали гроші

 Штучний интелект іще 27 років тому, безіменним малюком бувши, виграв у шахи в чемпійона сьвіту. Чемпійон тоді програв людство, але виграв $400 000. Зо мною-ж те немовля навіть і не сідало — пропали гроші!

Синопсис

 Подивився кіно й нічого не зрозумів. А воно-ж детектив! Що-ж, ми не горді: почитав і синопсис до кіна. Бачу, що й синопсисописець до кінця не второпав. А воно за романом. А за романом уже й шукати дарма. Життьове, виходать, кіно. Бо я й у житті вже не тямлю нічого.

Сердешна хода

 От і не тяжко на серці, та якось мулько. Ніби не камінь наліг, а вліз камінчик. Наче в черевик. І сердешна тепер хода.

L'éducation sentimentale

 Важко в'явити собі чоловіка, менше годного виховувату в комусь чуття, ніж Ґюстав Фльобер. Але, яко письменник, він завзято заходився коло цієї невдячної роботи. Сам у собі він, тим часом, удало спитувався викликати пристрасті. Однак пристрасті обманули дядька: забрали здоровля, а самі не далися. Тому Фльобер ізробив висновок, що його доба вже не знає пристрастей. Ет, знав-би він нашу добу!

От майте мене за сентиментального, а я таки вважаю, що чуття треба виховувати. Бо невиховні почуття — то навіть не пристрасті, а просто зьвіряче простацтво.

Від'ємна величина

 Про мене, так що неґатив, що позитив — утямки з фотографічної парости. Здається, люде, що так величають свої перечування, не годні ні тишитись, ні смутитися.

Родимі приятелі

 Продається значок — чомусь саме мексикансько-вкраїнської дружби. Категорично згоден — дружити треба з усіма. Т'але-ж друзі пізнаються в біді. А тут саме біда з лихом прилучилися. То що-ж мексиканці — як думають дружити? Я в'являю собі таке: мексиканець кінчає пляшку текіли й ну дивитися в порожню, як у далековид. І справді теперки далеко видно, не то що голим, незаллятим оком. Он геть і Вкраїна виявилася: такі самі біднятка, як і ми, а отже нам родимі приятелі.

Нові й широкі горизонти

 Горизонти поки нові, поти й широкі — можна любувати круговидом. А старі, звичні горизонти якось вужчають — позсихалися, чи що? Т'але йти можна тільки до нових: лиш вони дарують оптичну оману.

Не то, що на виду

 Де-якого письменника почитаєш і думаєш: ну, це вже напевно ракло-халамидник! А далі побачиш парсуну надрюковану чи й в-очевидьки здибаєшся: ні, интеліґентна така, пещена, геть не зла личина — десь-то, видно, зглибока воно все виколупується, не з того, що на виду.

Будь-якої мити

 Мало хто тепер, бачу, ходить у звичайному взутті. Хіба жіноцтво штатується в чоловічих патинках. А решта все в бігунському хверцює — ніби так щоб чкурнуть куди очі будь-якої мити.

Медичні погрози

 Коли курій читає на цигарковій пачці про всякі замашні медичні негаразди, він домішує смуток до свого тютюну. Так само й український мовлянин мав-би, не криючись, заридати, коли читає суржиконосні дописи, бо й вони погрожують нашому мовному здоровлю страхітливими недугами.

Емоційна розумність

 Емоційна розумність (emotional intelligence) стає в надзвичайній пригоді тим, хто взагалі не мислить. Намісць думок, вільна голова зароюється перечуваннями. Демид-индивид щиро бере оті перечування за гадки. Такі "гадки" перетоплюються для нового виливу в вигляді суджень і речень. Але не досьвіду, ніколи не досьвіду.

Лягала до ніг

 Як упаде вже він з коня та й на білий сніг, легко з'ясується, що збила його не куля й не шабля: слава, слава покотилась та й лягла до ніг. А потім підвелася, обтрусилася й потягнула за поступною лавою.

Емоційна знебарвленість

 За часів моєї університецької науки наша мова хвалилася якимись невідомими киянам багацтвами з комори емоційно забарвленої лексики. Невідомі були скарби, але від усіх визнавані.

Тепер не теє: тільки перекручене московське слівце емоційно обарвлює сьогочасне не то письменство, ба й читацтво. Суто вкраїнська забарвленість не веселить, радше смутить, уже тяжко впізнавана й тому легко не визнавана.

Popular vote

 Хай скаже славна вкраїнська перекладницька потуга, славне її молоде отаманство, обдароване від товариства шапками-кучмами, шовковими гаптованими поясами й семихвостими нагайками: як січовим дідам перекладати оте popular vote? Пряме голосування? Голосування всенароднє? Народній вибір? Бере підставний сумнів... Бо що-розу в виборчому народі постерігаємо відгук на популярний голос. Популярний голос покликав і, підкасавши спідниці й шаравари, людність збігається на популяний поклик. Хто не хоче буть популярним? Жадає ввесь populus...

Давайте не давати!

 Рекляма канючить уваги: "Давайте разом те, давайте разом се!". Еге, давайте, та ще й усі разом! А поодинці не можна давати? А видавцем — щоб не всі кешені зразу вивертать? Нум не давати! Не даваймо! Дайте нам спокійно не давати.

Зверх сну

 У вранішньому метрі гарна молодиця, що десь на ще раніших зупинках спритно вскочила сидіти, знов зручно спить. Це тривання того сну, що був уночі, розкішно солодкого, як задніє. Просто тепер він прилюдний — у метрі. Однак про людське око наповерх справжнього сну вправна рука понамальвувала несправжні, але такі хороші великі очі, брови як шнурочок, коральові вуста. Й оця "ікона стилю" тепер спокійно приховує від людей неспокійне море бурхливих, уже передробочих марень.

Золота осінь

 То добре, що хвилозопия навчила мене: цей сьвіт Божий, але сам у собі не має що-до мене жаднісіньких намірів. Инакше я дитячим робом повірив-би, що золота осінь воює на вражому боці: ось лицар у золотій лицарії безпешно вихвачається поперед болотяного війська й, легко блискаючи ясненькою, сувенірною зброєю, кличе їх під тепле сонечко ступати по твердій, зручній і приємній для ходу, чужій, так яскраво закривавленій землі.

Цілосьвітня піч

 Я-б ізгодився бути за компоніста, але так, щоб не знати нот: не хочу наскрізно бачити великої таїни. От у письменстві мені ніщо не на заваді: ні знання літер, ні самих слів, ні аж унівеситецька осьвіта, ні переклади на сценарних і письменницьких курсах — все одно я просто колупаю цілосьвітню піч.

Самописки

 Багацько людей навчилося писати самописки — то вже з писань знати. До школи вписалися, а школа їх прогуляла. А ще знати, що й решта все — самоуком. А то й просто якимсь "уком", навіть не напинаючи "само".

Несподівана дуля

 Усі свої твори треба конче публікувати. Так хтось знайомий, хоч, може, й не хотячи, а таки наткнеться зненацька та теє писаннячко. Вчита, неймовірний, і, ошелешений, приголомшений, одійде. Бо буде то йому як несподівана, незаслужена дуля.

Писаннячко дрібнесеньке пописане криво

 Нарешті я дошукався причини того, що вчені промовці, намісць звертатися до людей із простим і щирим живим словом, уперто, хоч і невміло, читають якісь свої мудрі статті на публіку. І як-же просто! Ті мудреці гаразд знають, що самохіттю їхніх писань ніхто не читатиме. "Ах так! То я тобі таки вичтаю! Як стій! Отут уже на конхверенції нікуди од меї науки не втечеш!"