вівторок, 31 травня 2022 р.

Перевірена дурниця

 Ще сказати я можу, як доведеться, а вже коли писати яку дурницю, то ретельно, доскіпливо все перевіряю.

Вартівня

 Мій десятирічний синок Тиміш гуляє з друзями в вартівню. Вони, звісно, взивають її "бльок-постом— нічого не вдієш: діти війни чи воєнні діти — ховають загиблі слова, озброюються здобичними. Бавляться там годинами. Я в'являю це собі так.
Вартові:  ДоброговечорамизУкраїни.
Подорожні:  О, доброго здоровля! А звідкіля саме?
В:  Та з Калуша.
П:  О, Калуш  місто Евровізії!
В:  Та вже якось Євробачення. А самі звідки будете?
П:  Дак ми тутешні, православні.
В:  Ага, првославні! А якого-ж то патріярхату?
П:  Дак нема в нас патріярхату  тільки що митрополія. Зате-ж митрополитів аж двоє. І то лиш головних.
В:  І вашим, і нашим? Були-б католики, то зразу, попри Рим, просто собі вкраїнці.
П:  Ні, ми за те, щоб усім по сім. Православиє  воно-ж таке.
В:  Ну, то вже їдьте собі.
П:  Нема куди їхати  приїхали, Київ.


Ще одне зрозуміле гасло

 "ДоброговечорамизУкраїни". Без коми, бо ніхто не знав, що там кома. Без окличного знаку, бо великий спокій. Без проміжків між словами, бо ніколиться. "Добривечір", звісно йде прямісінько в словесний мартиролог. Ми з України, звідти прибули? А куди? Здається, воюємо все на своїй землі. Й коли відвойовуєм, то ніби чуже, а самі будемо з України? Отої маленької, що Москва готова, нехай так, віддати Польщі?
"З надвечір'я визирає ніч.
Виповнився, визрів ярий обрій.
Не колишеться.
Не мріє.
Не струмить...
— Добрий вечір!
— Доброго здоров'я!"


понеділок, 30 травня 2022 р.

Се їм пороблено

 Дуже істотна частина нашої молоди не уявляє собі молодечих житків без смашої та поживної їм московської лайки. Нема нічогісінко запального, духовитого, аж духовного без тої гнилої вражої заправи. Гикнеш-крикнеш — і глибокі склепіння відповідають тобі стокротно. В цьому розумінні маємо перед собою правдивих молодих антиподів: пекучі язики тянуться, злизуються-сплітаються з язиками полум'яними найспіднішими. А за язиком поринає й голова, й серце. Тільки ступні прилипли до сьвятої землі.
Чи воно через вибір мови отаке їм пороблено?


Словесний мартиролог

 Дуже багато наших слів по мученицькому загибає на цій війні. А на їхнє місце героями приходять слова московські. Чи скаже ще хто колись "Озів", "Озівське море"? Чи вже тепера гріх буде?

У господі сильного

 "... як може хто увійти в господу сильного, та пожакувати надоби його, хиба що звяже перше сильного, й тодї пожакує господу його?" (Мт. 12:29). От вони вже в нашій господі й жакують, до кінця не зв'язавши сильного. Гадають, що можуть: зв'язати руки, зав'язати очі, розстріляти слабкого, закопати живого. А слабкий оце показує себе дужим. А вони з господи не вилізають, хоч і сильний тут, коло своїх надобів. Якою силою, Господи, нам їх повиганяти у власне їхнє, розділене в собі царство, що так розхряпнем і стоїть, виглядаючи з наскоку своїх розбійників?

Як доведеться

 Без суржика, диви, по вкраїнських соціяльних мережах уже не продаси нічого, він — так як якась знаменита присмака на кшталт поливки "Гайнц" із червоних баклажанів: такий упізнаваний, особливий смак, що хоч картон поливай — усе ззісться. Коли нерідномовний сьвіт привертає уваги до своєї приватньої публічности невинними "котиками", то вже тії рідномовні мусять що-разу ліпити "котІкІв, єслі шо".

Маґічні істоти

 Людина — істота маґічна. Загальне правило нехитромудрого чарування на долю — так зване "позитивне мислення" (positive thinking). Але чи може позитивне бути чарівне? Як обійти недолю простими обивательськими заходами? Саме тому багато хто, боячись, уявляє собі найгірше. Ну, не найгірше, а таке погане, що не дай Боже, однак щоб і там можна було якось викрутитися, хоч як не хочеться. Ми хоч і центральні европейці, осередкові, т'але таки східні: одною ногою міцно стоємо в неглибокій метафизиці.

пʼятниця, 27 травня 2022 р.

Впихання джина назад у пляшку

 Ми маємо тяжку роботу: ми вбигаємо джина в пляшку. Демон гадає, що він — чоловік, що його місце — на цілім сьвіті, а не в пляшці, хоч і безмірній, чарівній. Тому воно все так не по людськи важко. До того, джин мав силу випустити сам себе. 

четвер, 26 травня 2022 р.

Старезна істина

 Стара-старезна істина: не земля належить людині, а людина — землі. Того й звільняють землю: свою — від чужих, а чужу — від тих, хто їй свій. Тепер саме силкуються звільнити наше місце, щоб нас тут таких не було. Їхньою земля не буде: вони не мають своєї землі, земля не здужає їх носити. А ми миріємося мірою ще невідірваности, невідтручености від свого на землі місця.

середа, 25 травня 2022 р.

Матерія до віри

 Християнинові не соромно цілий вік грюкати в двері сьвятости, торгати їх із одчаєм, навіть роз'яренням. Це ще одна річ нашої віри: ми віримо, що сьвятість можлива — довести життям не можемо, а от віримо. Велика спокуса, коли здається, що то рідні та вірні лишили нас ізнадвору, замкнули нас од щастя, великого щастя бути вільним од гріха чоловіком.

понеділок, 23 травня 2022 р.

Той чар

 Булі алкоголіки живуть дуже гостро, прикро. Вони тепер силкуються з квіток буденщини спити той чар, що колись так легко висмоктували були з чарчини.

Покликали — відгукнулися

 Старим московським душам нудно було просто собі паніти: не давали спокою бездольні, безжальні молодощі, кортіло затруєно, сліпуче плюнути в вічі давнобагатому сьвітові, покликати на бій його вирослих у теплі та затишку дочок і синів. Покликали — відгукнулися. Б'ються.

Тяжка наука

 Нам теперки доведеться переучуватися, щоб іще далі не нахабніти. Тяжка наука!

Без умісту

 Як подумати, то наша держава ще ніколи не була така повна щирого патрійотизму й така бідна на щирий український уміст.

Живий, дорослий, грішний християнин

 Своє завдання я покладаю в тому, щоб подавати власним дітям приклад грішного, дорослого, а таки живого християнина. От вони бачать, що таке єсть, і вже не боятимуться й собі підтюпцем бігти за Христовим осленятком.

Насильство смертного сього часу

 Сей час минущий, а як-же багато він од нас вимага — як мучить нашу думку й пам'ять. Намісць вічного, змушує слинити й жвакати скінченне. Дочасне на снідання, зникоме в обіди, перебутнім і повечеряєш. Коли-ж це все мине? Коли вже знов запанує мудра передбачуваність, здогадність? Коли сьвіт перестане прокидатися в неповторно страхітливому дні сьогоднішньому, а не так, як і тисячу років тому?

Обізнаний сьміх

 Нашим людям, щоб сьміятися, навіть на кутні, не треба конче знати московської мови, як того суворо вимага владущий суржик, — посьміємося тихцем і по своєму.

субота, 21 травня 2022 р.

Підкута воша

 Той, хто має багацько думок у голові, здається людям як ніби вошивий. А як хто має одненьку, то панство дивується-чудується, в люпу роздивляється, а як приглянеться — то може ще й ту вошу, диви, підкує.

Лупайте той пісок

 Бо, направду кажучи, свою скалу ми вже давненько розлупали — сам Франко коли ще помер. Тепер пісок — і лупать його куди тяжче, ніж верствувату гірську породу. Теперішні каменярі здаються дрібничкові, бо вони гупають молотом ніби по піщині. Ні, добродійство: всенький пісок — то їхнє ковадло.

Невимовнії істоти

 Всяка людина — мовна істота, але між мовними створіннями трапляються й тії вже невимовні. Ба ні, не трапляються: як прислухатися, то їх стає де-далі, то все більш. Невимовні істоти — не німа тварь: дуже вже чутні, але чути, що ні суття, ні пуття. Невимовні можуть бути дуже мудрі, вчені, бо власне рідна школа здебільша їх таких і плодить, і в люде виводить.

Духовна жужель

 Незрозуміла, але люта дражливість на все й на всіх виходить із голодом, як духовна жужель: нічого не треба тямити, а тільки викидати, викидати й викидати. Спокійний голодний вже трохи бачить і смерть, то вже на життьові дурниці не гнівається.

Підлога й налога

 Щоб не ляскати дурно вченими словами  субстрат там, чи суперстрат  скажу причтою: що питома вкраїнська в нас — то підлога, втоптана в хаті земля. Й уже так була втопталася, що нічого й не виколупаєш, як загубив, і роздивлятися нічого. Не родить уже та бита земелька, не розвивається, а так собі — походжаєш, топчеш. Окрім підлоги, однак, мали ми ще й налогу: он московська стеля яка — висока, далека, а в хаті темно так, що й образів не видно. Стелю тую перекладуть — ми й не прикметимо: була московська, стала ангелянська. Коли не бачиш стелі, за крокви — ані гадки, а вже за небо над стріхою — й поготів.

Аблятив із инструменталем

Щасливі ті, що вивчали граматику в школі: вивчали-вивчали, та й годі сказали. То-б-то вирозуміли раз, як воно єсть, то вже й не журяться. А то починаєш визначати в нашій мові ролю орудного відмінку й утямлюєш, що воно не орудний, а инструменталь: писати пером, лякати критикою, орудувати громадською думкою. А вже там, де в нас такечки полюбляють в орудному ставити не знаряддя, а діяча, починає чемно кахикати аблятив: є зморений працею, загрожений од ворогів.

Паркетовий джип

 Я знаю, що можу всюди ходити, але чогось стовбичу на тафльованому помості.

Подвійна рушниця

 Очі такі — як у рушниці. Здоровля — наче набальзамоване. А вже в тую гуляй-городину, що сховалася за двохрульністю, стілечки набито всякої мертвущої стрільні, що все живе завмирає, ховається, лопається від жаху.

Пересічний рівень

 Давня суперека  як міряти культуру: на пересічному чи на вищому рівні? Ми воюємося теперки не тільки збройно, а ще й культурно, тому питання це знов не марне. Здається, культурно ми переважили: те, що на нас лізе, міцно сиділо в скалі, того й структуру має хіба скельну. Осягши скельної вершини, вже не будеш ти за скелю нижчий. Поруч із Ґолемом кожне тобі буде й тонше, й зґрабніше.
Українська культура, як бачимо, завзято й щасливо опирається навалі всіма верствами й сторонами. Маємо таки пересічний рівень. Він нам хоч невисокий, зате надійний, міцний. Такий міцний, що не хоче вже й угору глянуть. То й добре, бо там, нагорі, у нас теперки мало що манячить. А недобре теє, що дуже вже стисла, пробачте на вченім слові, медіократія. Вона вже владно вимага не витикатися й навіть стелитися. Сподіваймося, що ми на тому підмурівкові поставимо гарну хату, то вже він не пнутиметься. 

Хора просьвіта

 Найбільша небезпечність просьвітянства криється в тому, що лікувати доводиться пандемічно заразних неуків. І от уже сама просьвіта, не маючи й часинки подбати за своє власне, ніби безпешне здоровля, на огляді частенько виявляється вченою, впевненою невіголоскою. 

четвер, 19 травня 2022 р.

Московська наука

 Я за теє, щоб вивчати московську мову в школі — а вони вже там хай борюкаються-опираються. Бо йнакше наші діти з онуками-прагонуками не знатимуть, що не гаразд із їхньою вкраїнською.

понеділок, 16 травня 2022 р.

Навиворіт

 Московській "психологічній війні" неможливо не опиратися, бо вона опирається сама собі, заперечуючи воднораз як війну, як і саму психологію. То змій-уроборос, що давно вже ковтнув власну голову, вивернуту від вічности й нескінченности, а тепер ізнов якось вилупився тим виворотом: усе руїна, все гидь, усе кінець.

Хатня морква

 Лихолітній монументалізм — то, безперечно, жанр доби, але то не наш жанр. Нам до мислі злигоднє ремство, близьке до знайомої й любої хатньої моркви.

Велике ледащо

 Той, кому багато дано, змушений сидіти коло того багацтва невідхідно. Нема на кого покинуть дібр, навіть на часиночку, за малим ділом. А що вже казати за великі діла! Це називають чужим словом "прокрастинація", медикалізуючи. А колись наш селянин сказав-би "ледащо". Ледащо й є, і велике ледащо. Бо занадто багато всього надавали.

Старе життя

 Нині понеділок, і можна вже зранку сконстатувати, що знов не вдалося почати нового життя, й зразу збагнути, чому. Старе життя не минає, воно теж хоче жити: невдале й не гарне не бажає поступитися вигаданим щастю й красі. "Нема того нічого — всі життя такі!",  тільки й каже.

неділя, 15 травня 2022 р.

Два сини

 Он у причті два сини: їден одмагався, а далі попхався, другий — зголосився, а таки не зробив. Так то причта. А тут і другий пообіцяє — не зробить, і перший чинить, як одрубав.

Автівочка

 Вона — як та автівочка: була дешевенька, а стала старенька. Купували — бо коштів шкодували, доглядали — грошей не мали, поламали — й на нову не надбали. Справне авто мастила-щастя раз на пів року потребує, а ця — що три дні просить, олійними, машинними, а таки слізьми заливається. Десь там недобре, десь там протіка: але на нову купило притупило, то вже якось і без направи добуде.

Твій терпій

 Має знайтися хтось, що тебе терпітиме. То ширше за шлюб, то глибше за рід, то вище за любов. Дасть тобі Бог терпія — й уже якось помилує.

Християнський я

 Де ти ходиш, мій спокою? Де ти, тихомирний, блудиш? Чи відшукав уже ту скелю в пустелі, що мала бути хрисиянсткий я? Чи вдарив костуром? Чи напився?

субота, 14 травня 2022 р.

Душенина

 А от іще "душенина" — знайшлося слово на любу салдацькому серцю московську "тушонку". Хай порадіє тих двійко-трійко людей, що сушать собі голови. Їх багато й не буває — Мойсей, той узагалі споживав душенину самотою: не було, бач, гідних їдців.

пʼятниця, 13 травня 2022 р.

13-е травня, ще й п'ятниця

 Що можна сказати воєнному сьвітові в п'ятницю, 13-го числа? Тільки що ти не марновірний і всю віру бережеш про нашу потугу.

Як на сьвято

 Я до Київа завсіди мав безлік і безмір претенсій, власне, не так до самого Київа, як до його вічно некиївських упорядників. Але тепер старий дізнався, що московська потуга знову добре напинається проти його, то вже він чепуриться: стриже собі травневі трави, красить лавки й релі про старих і малих, білить виметені бордюри. Дуже зворушливо! 

Сверблячка до редакції

 Цікавий, претенсійний допис, але такий захарастрений недоредаґованістю, що так і кортить поганятися за автором, зануреним, звісно, в глибочінь, налазливо показуючи йому всякі свої влюблені й такі поважні дрібнички.

середа, 11 травня 2022 р.

На дибочки

 Оце походжаю середмістям, проминаю якісь підступно дорогі "бутики" й завважую в вітринах вродливих жіночих манекенів, убраних, за останньою модою, в кросівки, куцини й "підстрелені" спортові штанці: тепер усі наче на перебіжці, навіть манекени. Ці останні геть аж звелися навшпиньки, вибігаючи навіть із атлетичного взуття — це обіцяло спортовкам небезпешну, хоч і модню пригоду. А потім сяйнула мені в голові думка: тих плястикових дівчат роблено на те, щоб на високи підбори ставити! А тут перейшов їхній сьвіт, минув їхній мир, то вже довелося в узутті з чужої ноги сп'ястися на дибочки.

Не мої вигадки

 На що мені брати собі до мови оті интеліґентські вигадки, геть без'язикі й словотворно глухі — коли вони навіть не мої вигадки? 

Метамета

 На віщо стріляти знаннями в метамету й вічно хибити, бо то тільки шабатурка? Хіба грошей ради. Що й робимо.

Над увіходом

 Иноді мені здається, що я — якийсь-то камінь-оберіг над увійстям до найтаємнішої мовної залі: от раптом хтось не так кашляне  й уся піраміда попадає на голови невинних блюзників. А потім стоятиме, я стояла.

Збезнадієний

 Отак ув одним-однесеньке рідне слово склався цілий упад Ашерового дому. І не одного, ні — цілої перії. Вигрібаєшся з-під лому й гадаєш собі: а як-же воно буде, коли навпаки? Запевнений, чи що?

Яка віра, така й охвіра

 От нічого нікому не можу дати, ні на що. Не навірив навіть на саменьку, благеньку охвірку, на непримітну хвіртку в якесь неприкохане спасіння в зеленому садовому затишку.

За музику

 Музика — універсальна мова, що не дає порозумітися поколінням. Вона завсіди або занадто рання кисличка або занадто пізня гниличка. Як своєчасна, смашна, вона згодом виявляється некебітна, а потім аж клясична.

четвер, 5 травня 2022 р.

Але думка

 Думка — насінина. А чи буде двоє, чи буде дитя — невідомо. Але думка.

Перед полками

 Дума  — як той прапор у покривці: знайдеться хтось сьміливий і дужий, розкриє, розвіє — й гадку побачать полки. А хтось просто в чохлі вже бачить і полотно, й майоріння, й готову до бою потугу. 

Медійна жаба

 Люде, хоча й инстинктивно, полюбляють вудити ближнього на приману схибленого парадоксу. Це постає як питання  ану-ж! Заківлена мілька кличе до наживу більшу рибу. А на березі приндиться, пнеться медійна жаба. 

Укриття

 Ще один воєнний набуток — слово "укриття" в значінні не накриття чи покриття, як воно насправді в нашій мові, а в розумінні московського "укрытія". Мова не буває сама в собі вража чи ворожа, але тут вона ворогова. По нашому воно "закриття", а ще лучче "криївка". Може хто десь і згада, опріч перекладачів?

Notice for the quick

 Війна про живих — то бігати, але так спокійно.

вівторок, 3 травня 2022 р.

Very good orators

 Very good orators, when they are art, would spit and for hours lurking and spaces absorbing warn us of the mud, the matter they spread and try to apply for healing. The cleanliest shift is to kiss, to seal.

З речовим сьвітом

 У певному розумінні добою війни прощаешся з речовим сьвітом: ти живеш у повному, цілковитому всьвідомленні його крихкости, ламкости, невимірної приречености. Ми чуємо: прилетіло, впало, вдарило. Щось безособове, ніякого роду, повсякчас загрозливо кружляє й висить над головою. Навіть тіло, це останнє пристановище справжности, може зникнути раптово й бесслідно, тому що те, що прилітає, падає, б'є, аж таке потужне.
І прокидається прустівська пильна, докладна, тягла увага до всього того, що є, живе й може ще заціліти й лишитися в сьвіті, зостатися сьвітом хоч і після тебе. З речовим тим сьвітом і прощаєшся, і єднаєшся так, ніби сіпається живчик — то в так, то в ні.


Моя неквітчана квітка

 Синок мав кактею, але якось через недогляд вона собі всохла. Синок поїхав поневірятися, а з радісного рожево-фіялкового, в мисочці, горщика по ньому стирчить що неживе. То я вже придбав нову, молоденьку кактейку, але не таку саму, щоб не нагадувала вмерлої, а вітала його молоде, зелене повернення.

Ейдологія

 Треба нам буде потім уже якось заходитися коло ейдологоії — буде нам наука. Бо на війні з егрегором нас виручає ейдос. От, диви, й мови майже нема, й тями вкраїнської ніби не було, а образ таки кличе.

Немолодий вид

 Вчора трапився мені на вулиці геть молодесенький збройний козачок, і я аж здивувався: а де-ж тії сивочолії, навіть сивобородії, як січові діди? Так уже ми звикли по восьми роках, ще й із цим 22-им, що наша війна має немолодий вид. Заклекотіло в нас, як у кашнику, ще за прадідів, тому й тепер до війни треба якихось доспілих, навіть підстаркуватих, таких, що їх іще випадає підозрити в історичній пам'яті. А молоді, кому не ясно, вже потім, навздогін ізбагнуть.

Дідувати чи юнакувати?

 Як-же знов до нас прийшла війна з країни золотого півника, дядьки "солідного", так зветься, віку постали перед вибором: чи записатися в дідугани й хай уже "синки" й "онучки" орудують, чи знов по молодечому братися до меча чи рала. Дуже знати по людях, хто до чого прихилився. От я, приміром, ізнов бігаю вистрибом. При початкові біда камінно навалилася на плечі й спину, а потім щось таке випросталося всередині: життя вже не швидкоплинне, а блискавичне, а, з другого боку, в тій блискавці зупинився час і вже ніде й нікуди старітися.


понеділок, 2 травня 2022 р.

Похідне від людського

 Вже не вперше бачу, як у весняному, теплому Голосіївському гаю собачарі публічно парують своїх доброго плоду-роду завідських псів. Не шукають за якимись интимними галявами, де ще й можуть бути мини, а отак просто  на дернині, на сонечку. Дуже породисті, схожі, як гарнюки-близнюки, песики викачуються, бавляться, грайливо кохаються, заходжуючись коло свого завідського, промислового діла. Ці громадські сходини-зводини збирають чималенькі купки глядацтва: всі щиро тішаться, що триває не тільки людське, а таке делікатне, залежне, похідне від людського, життя.

неділя, 1 травня 2022 р.

Швидше, вище, дужче

 Як-що перекладати уважно, сказати-б, на пів синхрону, ретельно відкидаючи в непотріб аж цілу половину, знати чи вірити, що знаєш відрізнити своє зерно від чужої полови в одежі слова, то можна працювати самому вічно, як perpetuum mobile в сьвітовій порожнечі, де тільки ти — й час, і простір, і сьвідомість.
На жаль, я так не можу. От перекладаю синхронно "Єдині новини" й прикро всьвідомлюю, що то вони, а не я, є той єдиний вічний двигун. Жаден иньший двигач не міг-би працювати на паливній суміші журналістьської мови: в кого хатньої, геть непридатної для службових потреб, у кого суто службової, не при хаті згадуючи. Може тому рушій чмихає, дрижить і дирчить — инакше він не вміє й не зміг-би. Журналисті нестямно шаленіють у мовнім обертанні, захлинаються, клекочуть, плюються несамовитими словами. А я мушу наздоганяти, крити мокрим рядном, випереджувати. Я швидший!


Солодко грішити, гірко покутувати

 Щоб зосереджено сповідатися, доводиться пильно грішити.