Наше передмурря

 Біля Золотих воріт, біля головної київської брами, біля "дорогоцінного залишка давньої величи й слави Київа" свищуть солов'ї. Ой, як-же воно свищуть, серпень на вулиці, їх-же вже мабуть допіро з гніздами повикошували! То гандлярка на свищик свище, піднаджує закоханих у Київ покупців, щоб купчились у проході, а проходу-ж ніхто не дає, ні проступу.
Навіть живі солов'ї, як-натщо захочуть спробувати голос у серпні-вересні, не просвищуть нікому перепуску через Золоті ворота. Справжній Київ давно під ключем, не пускає ні своїх, ні чужих, навіть завойовників, хоч скільки свищи.
Остання цитаделя наша — запечатані ворота без мурів. Сьвіт такий настав — хіба відгородишся? Але щирого ходу нікому нема.