субота, 31 грудня 2022 р.

Продовж життя

 Вірний заповітам, загадам і розказам міністерства осьвіти (й науки!), я провчився цілісінький рік. А що-ж упродовж життя? Передніше? А ну-ж! І впродовж життя чималенько повчився. Несу вже Богові клуночка з присмерклим своїм просьвітленням. Минаю міністерські ворота — хтось цупить за сорочку. Чую: "Не квапся, рідний наш перехожий, поперед ученого батька в неуцьке пекло! Ще не скінчилася продовж твого учнівського життя. Ще багацько попереду порожніх подвійних воріт у вчені радощі.

Треба вже дякувати ІІ

 Коли збираються йти, то кажуть: ой, треба вже дякувати. Ой, треба дякувати, ой, треба! І є за що. Цьому гостинному господареві лихої години — старому рокові, що змусив нас дякувати Богові, дякувати за все, дякувати так заглушливо, щоб і вулканових вибухів не було чуть.
Старий збирався сам піти. Але ми йому: "Ні, ви вже посидьте, діду, тут, у своїй хаті. А ми за шапку — й чкурнем таки дякувати. Треба квапитися, щоб іще затемна в прийдешнє прийти.

Не забудь поклонитись

 "Добридень-же, новий годе
В торішній свитині,
Що ти несеш в Україну
В латаній торбині?", 
от пригадалося Шевченкове з "Трьох літ". А ми тут уже йдем дев'яте літо нове зустрічати. Нове, а чогось так схоже на вісім попередніх. Стривай! От-же старий рік був особливо запеклий: іде вже, а ще відпльовується в наш бік якимось давнім, іще совіцьким огнем.
"Іди-ж здоров, та не забудь
Злидням поклонитись."

Потенція порожнечи

 Ми тут у себе добре знаємо, що то воно таке — та славлена могуть порожнечи: за свою порожність ми не говоримо, на неї не дивимось, її не показуємо, але чує сьвіт, як вона гуде на весь космос, ніби небулий, невидимий джміль. І часами та пустка дуже потентно вивертається й вивергається назовні. Отоді знати, що то вона — правдива вибухова порожнява.

Ми йдемо задивлені в небо

 Перехиляється куманець споглядання й спозирними ковтками, як у чарку, наливає в задивленого здріння. Треба тільки не затуляти роздумування.

середа, 28 грудня 2022 р.

Собі до розуму

Треба якось обачніше виявляти свою культурність, бо скоро розмовникам стає до тямку, скільки маєш років. Тим часом безкультурність прибріхує: "З лиця ти куди молодший!"

вівторок, 27 грудня 2022 р.

Γνῶθι σεαυτόν

 "Пізнай себе!" — звучить, як ляпас. А ти себе, оракуле вже пізнав? То чого-ж тоді до мене причепився? Залізь у себе, як у кадіб, і кисни!
Иньша річ — знай собі міру: де ти, а де не ти; де твоє, а де не твоє. І, насамкінець, що ти таке є, як поміряти не на гріб, а на чин. Як сказав поет:
"І можна міру знать, щоб і чолом падіння
 На взлісся замірять аж до гущавини..."

Суд устав

 Суд, як я бачу, всіх нас конче оборонить, але треба дати судові докінчити. І буде, буде! Років так за 50-70. От устане суд, скаже: "Скінчена розправа! А де той сякий-такий суджений-огуджений? Умер? Ага! А він-же думав вічно димочадіти під українським небом. І що, поживився?! Правди не здолати!" 

До драми

 Я передніше все ото любив на що-день дізнатися, що сьогодні сказав Шекспір. І Шекспір майже що-дня тішив доречними витягами-цитатами. А це останнім часом щось я став до Шеспірового слова неуважний: що не скаже, все відгонить театральщиною-літературщиною. От як узяти, так усе в його хоч воєнна, а таки драма-вистава. Теперки в нас таких аналітиків хоч греблю гати — не до речи, а до драми.

Без крил, та на ногах

 От запевняють наші перекладарі, хоч я їм нікому не вірю, що ніби є така хінська приказка: "Одідрватись од громади — то як крильця втяти". (То я трохи згромадив безкрилий переклад.) Скажу на теє: не відірвеш життя від громади, як ніг од землі: хіба стрибонеш і тут таки впадеш. Отакий буде мій український одвіт на ті азійсько-тихоокіянські хитромудрощі.
З власного досьвіду беру: ніяких унутрішніх життьових спонук і поривань не чую в собі. Зате вже спонукає й пориває громада. Поки чогось кортіло, такого понаробив, що громада, далі собі живши, мусить не тільки притискати мені ноги до земного дна, але й переставляти їх. А ти вже, щоб не втратити рівноваги й не накивати, замісць п'ят, головою, мусиш ступати, й отак виходить живий діяльний чин. Громада, як мовляв, здається, Франко, — великий чоловік, але той чоловік дає малому чоловікові не великі крила, а великі ноги. Бо з великими крильми ходити по землі трохи неспосібно: великих ніг велика сила їх вам геть поперетрощує. Окриленим-же можна порадити щось таке мале, голе й збите: як ото бува в цілком готової до споживку курятини.

неділя, 25 грудня 2022 р.

Спис найважливіших скоротів

 Це такий оглав у "Словникові чужомовних слів", що спорудили Бойків, Ізюмов, Калишевський і Трохименко. Словник уперше виданий у Харкові, року 1932-го. Слово "скорот" чи знайде хтось по иньших словниках. Однак, безперечно, як "спис" коротший проти "списка", так само й "скорот" коротший проти "скорочення". До того, й логічний наголос припадає тоді на найдовше слово "найважливіших". А "скороти", диви, самі скорочуються. 
Тут маємо правдивий розвиток мови тої пори, коли мова ще здужала розвиватися. Бо старовинні книжні слова на "-ння", граматичним своїм походженням ніби субстантиви, давно вже вкраїнській мові здавалися нелюбі, й вона, де тільки могла, заміняла їх або кортшими формами ("викид", "вилив", "вимір") або й зовсім инакшими іменниками ("впад", "наїзд", "забіг" намісць панівного тепер "вторгнення", що є кепсько замасковане врочисте "вторженіе"). 
У своїх "Нарисах з української синтакси" Сергій Смеречинський дуже припрошував українців до того, щоб вони й далі так скорочували й заміняли, плекаючи кожне свій кетяг із цілонародньої виноградної лози. Але хто тепер чує крех чи крехкіт слабої мови? Тільки "крехтання"! І знов усяке "-ння" несьвідомо сприймається як учена відмисленість чи одволіклість.
А таки дуже важливі для нас скороти! Кете лишень спис найважливіших!

Мова й вимова

 З Річарда Бертона був щирий валлієць, але ангелянською мовою він говорив культурно, поправно,  — не випинав "реґійонального акценту", як це тепер модньо робити. Натомісць він мав кемрійську мову за рідну й добре говорив, хоч за його часів ту гутірку пробували запхати до архівної шухляди. Нас саморідними робить мова, а не вимова. 

субота, 24 грудня 2022 р.

Виляски

Не випадає поетові всього заримувати. А так кортить, щоб, де не лясни, то зразу виляски.

Думка без мови

 Наш народ, подейкують, дуже кмітливий. Подейкують різними мовами, може не знаючи, що та покмітливість, до того, мусить виявлятися по своєму безмовно. Отже брешуть тії, хто каже, що без мови нема думки.

четвер, 22 грудня 2022 р.

Особливе

 Якогось особливого життьового завдання я для себе аж ніяк не бачу. Може воно замрівало десь у колишньому, але в перспективі (що й є бачення) ніде не видно. Однак, коли засьвічується сьвітло, заливається вода, зогрівається огрівання, я починаю все виконувати. Так бройлер на пташні відгукується на день-ніч, сухо-мокро, тепло-холодно. Та що в цьому людського, особливого? Особливого дуже вже кортить.

Мудрець-же физику провадив ІІ

 Я сприймаю мову физично, навіть физиологічно — і то логічно, бо там мій матеріяльний і навіть речовий сьвіт.

Спів-розмовник

 У нас, коли починається загальна розмова, справляє балачку, провадить мову розмовник. І тільки коли розмовник зайде в розмову з самим собою — розмовиться з собою, розбалакається — його можна жартома назвати "спів-розмовник".

Вантуз

 Слова "вантуз" (ventouse) я ніколи не знав. Либонь того, що хранцузьке залізло. Але прокачати-прочистити ним рури (Röhre) чи труби (Traubeпід купіллю чи ванною (Wanne) таки зміг. Однак було важко. Яке прекрасне проти цього наше перекладницьке ремество: треба знати лиш слова — й усе саме зробиться!

середа, 21 грудня 2022 р.

Яко ґандж

 Чи-ж я не відав, що безпотрібний? Ой, знав! Але не казав про те нікому. Й дуже прикро, коли хто чужий випадком натрапляє на те, що я таємно тямив і сьвідомо ховав яко ґандж.

Під полами

 Диктоторова перемога — то подуга маленького чоловічка, що вивернувся-вискочив із гоголівської шинелі: "От ви думали, що ми... а я... я тепер плюватиму на все ваше «ми»." А порожня, шита на зріст шинеля вже тріпоче сірими полами на цілий сьвіт, скликаючи під свої знамена-крила й цивільних, і військових любителів убивчого ладу.

Пункти незламности

 Я теж маю свою незламність, але в моїм разі то тільки пункти, ніби в якому трактаті. А так іздебільша я ламкий і крихкий. Але-ж маю пунктики, що голосять і сповіщають, додаючи конструкції певної фортифікації, що й у руїні зберігає грізні обводи опору.

З птичачої високости

 Пташина летить — і ротом хапає, що може. Сьогодні я згинув у конкурентній змажці за кіло гривень. А взавтра, як пташка хвенікс, знову вилечу зяпати ротом.

понеділок, 19 грудня 2022 р.

Думки на печерній призьбі

 Виявилося, що життя — це таки здебільша виживання, де немає аж такого значіння ніякий иньший ні кшталт, ні зміст. А химерні, кохані "сенси— й поготів сеанси гарячкової маячні. От змисел холоду, ось змисел темряви, он змисел голоду. А ще змисел того, що істнування — то не балачка, не перегляд і навіть не мандри, а просто вода. А ще потім  вгризання й вигризання. Істнування тичеться-тулиться до істоти, єства. Й соромітно — до їсти.
 Виявилося, що життя — то тяжко ще й тому, що нудно.

четвер, 15 грудня 2022 р.

Хтозна чия

 Не можна знати й любити ангелянську мову й, ніби лабуззям, засівати-засьмічувати нею свою бідолашну рідну. Мало того, що повсюдну, невідчепну, як та старчиха, ангелянку кожне калічить, нівечить, душить, як знає, то ще й на чужім подівір'ї вона мусить споглядати свої опудала, що застрахують, але не лякають, женуть, але не відгонять московських ґав. Ні, не люблять, спікери Шекспірової, Мільтонової, Джеймсової, Джойсової й іще хтозна чиєї мови!

Аж ненавиджу

 Як-же я хейтю, хейчу, хейтую оте слівце "хейтити"!

Слуга покірний

 Мамона — культурний бог. Дуже важко працювати на культурному полі, не вірячи йому: треба-ж купити землю, коні, рало. Пані культура вірить мамоні, а йому без єї дуже нудно. Того, як не випадає бути за пахолка двом панам, можна служити панові й пані — теперки такі відтіні дуже бувають помічні й важливі.

Причепа

 Українська наша мова дуже нападкувата як до змісту й тями. От розумні люде й пробують одмахнутися: "Я ладнаю сенси", — кажуть, сподіваючись істиха, що вже дурне од їх одчепиться. А вона на теє: "То в ангелян кругом ті "сенси" дзижчать. А ти мені скажи: в тебе там тяма, зміст, рація, глузд, розуміння, істота, суть? "Дак я конструюю креативно, універсально!" Наша культурна кляса, бач, теж колективно не в тім'я бита.

середа, 14 грудня 2022 р.

Довга Москва

 Довга Москва на череві плазує до тріюмфальної ями, спирачись тільки на безтямну голову, тягнучи в кінці вже непотрібні кінцівки. 

Обібрався грибом

 Дак що-ж тепер робити, коли з тебе пророк? Куди йти, кому розказувати? Ясно, звідки починати: з рідного краю. Починати з геть. А от що далі? Обібрався грибом — лізь. Але чи перше в кіш, чи зразу в борщ? Де, в якій хаті випріє, вимліє на Сьвят-вечір твій пісний борщ? 

Пісківня

 Мільйони років зьвірина й рослина гинули на те, щоб людина рила. Рила вона дика, риє тепер свійська. Дивний сьвіт — оця пісківня! Як-би ото подивитися, що там за облавком?

понеділок, 12 грудня 2022 р.

У виразі обличчів

 Любов важко впізнати. А впізнавши — запам'ятати: вона має таке просте лице: майже без пругів, без рис, бо їй не треба зображати — вона віддає, не треба грати — вона виставляє, не треба вдавати — вона визначає.

З Ешера

 У нещасті, ніби в музиці чи геометрії, є своя впорядкована, реґулярна повторюваність. Але цілої, занадто складної будови ми не бачимо. І коли минаємо знайому каденцію чи аркаду, то відчуваємо біль і смуток заблуди в невідомому, незрозумілому сьвіті.

Горшкодрай

 Почитало, почухало макітру — а та вже й розлупилась: од читання, а не од чухання. То задротувати й уже не пхати туди книжок. 

неділя, 11 грудня 2022 р.

Батьківський час

 Батьки, не присьвячуюючи, віддають своїм дітям багато свого неякісного часу. Але той неприкметний час — їхнє власне, хоч яке маловартісне, недобротне життя. Вони могли-б натомісь оддати сьвідомо-часо-простір на щось якісне й гоже — хоч як сировину.

пʼятниця, 9 грудня 2022 р.

За Сковородою з пателнею

 Я перше думав, що з мене сковородинець: живу, отже хвилозопую власними житками, напучую й сьпіваю. А далі замислився: чи з мене не сам Сковорода? Осьвітній ценз маєм приблизно той самий, однаково дивну мову й цілковиту соціяльну безвідповідальність.

середа, 7 грудня 2022 р.

Що не попало, те клади в торбу

 Час — через струс — зробився дуже вже повільний: там можна дуже довго прогулюватися й ні хуху, ні духу не зустріти. Можна й заблукати, а нікого розпитати. Тим часом життя — через струс таки — дуже знеповільнилося, розігналося. Й уже пхаєш у ту життьову шийку, пхаєш-напихаєш...

Одно слово

 Відродивши в рідній мові одне питоме слово, можна, здається, спокійно померти. Не зразу, не як стій! Але потім руки згорнуться спокійно: зробили.

вівторок, 6 грудня 2022 р.

Зникливе

 Чешириський кіт міг уже й померти. Але осьміх його не дає нам знати.

Багато бідного

 Бідний той, що не зна різниці між долонею й кулаком. Ще бідніший той, хто тільки знає руками, що товкти й рубати. Але ці бідні багато лиха накоїли.

Ще йнакший рівень

 Усі перекладарі що-як-най-ліпші. Коли ти берешся щось тлумачити, то ліпше за тебе по твоєму ніхто не витлумачить — хіба йнакше. Й за тебе немає гірших — тільки саморідно йнакші. Це як ворожити: в менть ворожби — хто долі ближчий? Хто виміряє відстань од скромної перекладницької правди до першотворної істини? Тому нас багацько, а доля таки одна.

Инакший рівень

Тепер поведінка на тактичний одяг. Але що маю діяти, як мій рівень більше оперативно-стратегічний?

понеділок, 5 грудня 2022 р.

Приказковий виворіт

 Як собака не лежить, то до чогось добіжить. Але добіжить собакою, а не чим.

Крадькома

 Людина все позирає на час, а час тільки показує стрілками, вперто відвертаючи очі. Або виставляє якісь ніби маґічні числа. Немає погляду, немає уваги. Бо ніколиться. А коли буде коли, коли велике "коли" настане, може виявиться, що час крадькома розглядав нас у дрібногляди й далекозори наших годинників, як хитрий крадій, безгучно зазирав у високе віконня наших телехвонів.

Образ-розказ

 Київські люде стали дуже схожі в наказавості своїх міських образів. Сама суцільна схожість і є імператив. Образи так як говорять: мусиш бути як я, й тільки так і може бути. Одежні крамниці вже не мають запасів і культурна пам'ять їм ні до чого, культурне пам'ятання звалене серед териконів ужитого зодягу. Прощавай, культуро! І це наказ. Узавтра ми зчистимо тонюсінікий ґрунтик теперішнього з нашої голої землі.

Під палятуркою

 Ранком у метрі стояв коло на прочуд миршавого дядька. Якби так по добрячому запитати його тихої години: "Та й чого ти такий миршавий на диво?", то він либонь одказав-би: "Дак а що-ж: і батько мій був дуже миршавий, і дід, і прадід, і прабатьки всі, а от-же якось живемо — ще й потрошку плодимося!"
Але мав грубезну книжку під пахвою. От аж-аж цікавий я знати, що в тій книжці пишеться.


Без одповіди

 Багато хто на поклик відповідальности просто не відповідає. Так, инколи озивається, але щоб відповідально, то вже ні.

неділя, 4 грудня 2022 р.

Воронка

 Воронка скаче коло вирви: гадає, що то кратер, а вона — чи не місяшний птах. А то ще дума, що воно — лійка: вороняча пісня ллється, та все в лійку та в лійку, а там уже вихід у такий сьвіт, де знають красу воронячого тембру й смаку. Головна річ, не поплутати слів: дуже важливі воронячі слова.

Крізь неспокій

 Чого геть нема, так це спокою — спокою нема ніде. І складається налазливе вражіння, що його не має й не було в сьвіті. Але-ж без спокою не буває віри, молитви. От тиша заглядає, а спокою нема. Тиша побуде-побуде й іде собі. Без спокою й людини, здається, не може бути. Бо оце тривожне, розхристане, простоволосе — хіба-ж воно людина, а тим паче чоловік?! Без спокою нема й гідности. Люде зазирають у твій неспокій: і не вир, і не вирва, і не дзеркалева гладінь-рівнота: ат, нема чого й шукать!
Тільки Бог бачить крізь неспокій. І потім скаже, саме що.