пʼятниця, 30 жовтня 2020 р.

За скупченість меду

Пів сторіночки Прустової майже кожному нашому поетові легко вистарчить на поетичну збірочку, ще й зостанеться. А вже поетичної думки  то й на цілу творчість, на школу, на покоління. Він розсичував те, що поети звичайно розводнюють.

понеділок, 26 жовтня 2020 р.

Чоловік ув історії

Чоловік ув історії довго говорив за всіх. І все, що віками наговорено, то він і за всіх. За себе якось ніяково було, бо-ж одповідальність, покликання  иньші. То вже було за всіх так і скаже: "За всіх скажу, за всіх переболію, я кожен час на звіт іду, на суд..." Кожен час.
А тепер час промовив:
 Знаєш, я насправді  доба. То вже помовч там за всіх.
 То що-ж сказати, хіба за себе?
 За себе нецікаво. Ти вже за всіх дурниць намолов.
А доба курникає дрібничкових пісеньок. За де-кого, не за всіх.


неділя, 25 жовтня 2020 р.

Життя триває

В імперській культурі стражденне месіянство підкорених народів дістає нагоду втілитися в месіянстві переможному. Т'але така перемога веде в уже безвихідно глухий кут неправди й смерти. Неправди й смерти, звісно, історичної, культурної. Бо обивательське житів'я триває.

субота, 24 жовтня 2020 р.

Творчі овочі

Я нарешті, завдяки Бердяєву, до кінця збагнув, чого я так люблю синхронний переклад і боюся листовного. Рівнобіжний переклад являє підставу, интенцію, потенцію творчости, що не передбачає витвору, об'єкту, а отже смерти, кінця. Зате є зміна, з'ява нового, ще небувалого, ілюзія того, що твоє небувале ще якось побуде, істнуючи. Хоч скільки записуй синхронні екзерцизи, хоч скільки буде там мистецького  кшталтованої, застиглої музики не почуєш, бо вона вся лишається в дусі. Тому в кожному синхронистому відчувається ота приголомшеність нагодою, змогою безкарного, бізслідного в об'єктивованому сьвіті творення.
Натомісць листовні переклади для самого діяча мертві наперед. Офомлені, охолоджені штучні овочі підуть на приніс чи на сьмітник. На вівтарі кожне побачить перекладеного його, а на сьмітникові  перекладаря тебе. Тому всі так захоплюються машинованим перекладанням: машини  королі стандартного виробництва, нікчемного для сьвіту, дорогого споживальникові.

Чи ти грізний свій меч сховаєш в піхву?

Піхви шукають за грізним мечем, щоб заховати його. Він скинув і загубив їх десь у бою. Піхви й отямитися не встигли: впали, коштовні, посеред кутих ніг. І де він там? Чи кривавий, чи зламаний, чи бесславно затоптаний у ґрунт бойовища? Однаково  гуляє меч, гуляє собі. А піхвам його треба на повноту. Бо він гуля, а вони гулящі, ваканцьові. Напившись, умившись  як славно ржавітеметься замкненому, вінчаному по дурній війні!

Як суне творчість

Письменникам треба читати лиш те, що спиняє їм не увагу, а саму писанину. Оце коли ти не твори ганиш, прискаливши око, а витріщивши очі, задивляєшся на те, як суне творчість.

вівторок, 20 жовтня 2020 р.

Несьвідомість

Невидимий вірус заперечує міт видимого поступу. Вони одне одному несьвідомі.

Сорок голодних днів

Сократ не дурно пропонував кандидатам ув учні постувати сорок днів. Тих сорок голодних днів, як хто переживе, як-раз стає на те, щоб намацати двері, що їх намагається відімкнути хвилозопия.

Упійманий сьвіт

Замісць приповістей мекають, мукають, мугикають "меми", замісць мудрих порад деренчать якісь дотепні й гострі "лайхв-гаки". Упійманий сьвіт по злодійському витрушує з себе відмикачки, щоб не шукали за вкраденим скарбом.

Дві маленькі людині

Ми так уболівали були за маленькою людиною, маленькою душею, загубленою в безвидному морі великої імперської культури. Тим часом у тій душі до маленьких дверей так ізсередини підсувалося тісне зло, що й до хати не влізеш  аби те, що там, отеє ти є те, не випустили.
 Але справжня маленька людина великодушна. Її душа живе в залишеному Саді, а в тісній комірці цього сьвіту воліє бути як-найменше.

Сад Гетсиманський

Ти — сад. І неуки-колії приходять до тебе по Вчителя. Не знаходять, і тільки учень із нерозміняним цілунком на вустах лишається сторожити. Швайцарський попович Карл-Ґустав спить і снить однодеревність у саді. Ніщо ночує, ніщо ніщує. Ти є те. Tat twam asi.

вівторок, 13 жовтня 2020 р.

Тимчасовий поступ

Як хто вірить у поступ людства  має конче бути песимістим. Бо вже взавтра той поступ виставить на кін історії таких діячів, що теперішні видадуться тими, ким вони є: тимчасовими ідіотами. А по завтрашніх прийдуть іще позавтрашні... Чого-ж ви чванитеся, ви!

Пригоди думки

Лябіринт, що тішиться, прикидаючись садком: підозріло гудуть хрущі над синтетичними вишнями. Ба навіть і городом: о! а тут у мене гарбуз. Це я слухаю Мамардашвілієві "Лекції про Пруста". За красних моїх літ Мераб Мамардашвілі був дуже люблений хвилозоп. Я це знав, але думав, що все то  лиш тема до сальонових розмов. Сальонів уже не було чи мене туди якісь пани не пускали, а сальонні балачки, бач, були.
А тепер оце багато років я тільки те й роблю, що полюю на тіні своїх молодощів: в одежі  й думці, одязі душі. От і панова Мерабова черга дійшла. Лекції записано уривками: "взавтра ми з вами поговоримо...", а "взавтра" в записі ніде немає. Саме Мамардашвілієве мислення  принагідне, хідникове: він легко, охоче кидає одну думку, щоб свавільно поганятися за другою, всіляко уникаючи остаточности "корпусу". Та й я слухаю на "пристрої", а "пристрій" уже як пристроїться: сам собою скаче з виривка на виривок.
Лябіринт: повернутися на те саме місце, де "ви тут", прахтично неможливо. Підтюпцем біжиш за якоюсь думкою, згадуючи принади Аріядни, аж гульк розтока: слушно повернеш, то ще пополюєш на ту саму, а ні  побігаєш за якоюсь иньшою. Впіймати в тихому куточку, притиснути котрусь так і не вдається. Досить із тебе й того, що ти бачиш гадку.

Жіночник

Знаю одного старого затятого хвеминисту. Батько покинув колись родину, втікши сьвіт за очі від жінки дуже поширеного вкраїнського типу: руки в боки, серце з перцем, мокре рядно завсігди в готові. Як не качалкою, то присудом так черконе! Одно слово, Одарка Карасиха, а Карась дезертував, зламавши Артемовському всю наративу.
То вже син  truly a ladies' man: чого хоче жінка, того хоче й його маленький бог. Але погляди ті свої обстоює брутально, суто по чоловічому, не даючи иньшим їжачичам підступитися до викоханого ідеалу їжачихи. Легко знаходиться в ученій суперечці на гниле слово, не пошкодує й стусана. Ніби Гоголів Андрій Бульбенко, що заради панянки послав під три чорти все славне товариство.

Голодний і паляниця

Паляниця просто хоче побути в обіймах голодного, щоб пригорнув, попестив. Щоб удихнув її духмяність, щоб оцінив її довершену круглину. А його навіть не їсти, а тлити кортить, ламати немитими руками ту легкість, ту добру випеченість. Шкода, що він, такий чутливий до її тонких принад, брутально голодний.

Овочем

Хочу бути овочем! А чого це нас так лякають, що станемо?! Та не вже-ж дерево мого життя не дасть родющого овочування? Хочу бути плодом. Так, достигло мовчатиму, ще доростатиму й зрітиму, зірваний. А чим хочуть бути ті, що не овочами  виткими стелюхами та п'ялунами?

Нові ворота

Так, нові ворота на дорозі  вузькі ворота. Дайте подивитися теляті на них, дайте надивитися всій череді. Хай вони собі вузесенькі, таж це не значить, що за тим вузеньким буде розколина чи просмик тіснини. Там десь обіцяно вигляди на широку квітучу долину.

субота, 10 жовтня 2020 р.

Своїшими слівми

 Хто не міг дати ради старим словам, зачинати говорити новими, ніби "своїшими слівми". І вже всі, з ученим невченим разом, хапають ті словиська, не можуть наїстися. Коли-ж та харч, одмітно від манни, надвечір псується й у животі.

пʼятниця, 9 жовтня 2020 р.

За щабльовість і шабльоновість

 Утертого модла, прописової істини не можна знов пережити навіть тому, кому це щиро подобається. Лежить дорогий небіжчик, усіма шанований. Але поховання неминуче. Як і восресіння. Та чи будемо ми тоді сьвідками? В тому біда тих великих коротких річень.

четвер, 8 жовтня 2020 р.

Утерта метафора

 Час  то вже не річка, а ріка. Нічого нового тут не скажеш. Бо й час не новий. І ми в тій ріці  риби. Просто приділено нам у часі жити. Ми й пливемо, майже всі, не проти води. Але дихаємо таки повітрям і вміємо скидатися над водою, щоб побачити сьвіту поза підводяним безкраєм часового бачення. Виходить, ми живемо в утертій метафорі. Метафора обмежує, щоб показати більше.

За буквалізм

 Як хто не згоден із "новим" правописом і його "священником", може звати сьвященика просто "попом". Запевняю, що те слово шляхетного грецького походження. Аби до сповіди ходили.

середа, 7 жовтня 2020 р.

З дощу

 Дуже мокро на цьому сьвіті, панове! Треба тішитися, що мокре таки помалу горить, не вірити в потоп. А то ще нащадки кепкуватимуть: "З вогню ви вийшли, в воду канули!"

Нема де стелити

 Є такі приказки, що їх коментувати  тільки переводити. Ще раз пересьвідчуємося, що коментарі все псують. І взяли поведенцію кидати хоч грудку в спину: "Живіте тепер із цим!" Так, живемо, коментаторе-командоре. І з тим живемо, і з сим. І з тобою мусимо жити. 
"Москалики, соколики, поїли ви наші волики, а як вернетесь здорові  поїсте і корови." Ні, таки прокоментую і я! У римі "здорові-корови", ніби примітивній, зашита правда про те, що в слові "здорові"  тверде [в] перед [і]. 
Однак сподіваймося, що здорові не вернуться, бо в нас тут уже хорим нема де стелити.

Перед маршем

 Як-що дуже пильно й зосереджено спостерігати своє життя, то можна вгледіти, як салдатик гарно й плинно спускається на самісіньке дно. Чи помаршує він і дном?