субота, 27 жовтня 2018 р.

Чи ви бува не любите Брамса?

Є добрий тузінь причин, щоб суботнього вечора не піти послухати Брамса, навіть і без плати. Трохи менше, ніж причин не піти до церкви, навіть на помащення, але причин таки є. Вони як ті "технічні" кандидати на виборах: відтягають голоси від головного. А головний тут Брамс. Технічні кандидати нічого не виграють, зате програє головний: програють Брамса таки без вас.

четвер, 18 жовтня 2018 р.

Затого

Треба лагідно підходити до простих людей, тицяти гривню, ласкаво перепрошувати:
- Ось вам копієчка, а ви вже, будьте такі ласкаві, кажіть "треба" замісць "нада". Важко вам, тяжко, мова та як колода, а ви таки держіть і кажіть!
Але з яким могоричем підсипатися до интеліґента з його "минулоріч'ем" намісць "торік'а"? З його "вочевид'ем"? Ще вкусить затого!

Сині коти

Котисько - то найзаяложеніший загальник масової культури. Треба надіятися, щоб він сам себе злиже, вилизуючись. Он сині джинси вже майже забіліли.
А тваринка мила - легко скаче, геть несьвідома свеї культурної ваги.
Та й без штанів ще поки ніяково - хай уже хоч сині.

Хто вам сказав? ІІ

Є категорія культуристів-культурників, що силкується виссати суржикові всю кров короткими комариними укусами. Але кусають мову, а не суржик. Бо суржикові й за ухом не свербить.
От не злюбили виразу "на протязі". Тільки "протягом", кажуть. А чого? А того!
Укушена мова ніяково чухається, як панночка від блощиці, й знервовано питає: "Хто вам сказав, що я слабка?!"

Відхід слизоти

"Відходи" мають відійти, щоб ми попорали наші покидьки.

Ніжки в піску

У хазяйстві перина допомагає дитині, а в мові "дитина" - "перині". "Перина це "говорю, як знаю". "Дитина" - "знаю, як говорю". І те, і те помиляється. Але ці дві хиткі ніжки кудись таки сунуть по хибкому піску. Туди, де манячить оаза чи хоч марево українства.

Старчоводки

Бабусі, хто має, водять дідусів. Ще замолоду вона все слабувала на щось жіноче, ніким до кінця не розгадане, до кінця не зцілене. А він усе злостував, лютився, як той мороз, пирхав, бадьорився. А потім раз! - і бабусенька сама дибає, куди знає, а діда вже вона водить. Він і не стане, й не сяде, хіба ляже, де не треба. Сам не поїсть і не вбереться, не вмиється й не втреться, ще й забуде зажити ліків, а без них-же навіть і не бовваніє.
Є таки надія на конечну гармонію. Але чогось я не хочу, щоб мене водили.

Від людей

Треба "моєму народові" зичливо підтакувати, але й підказувати: мовляв, "красний "Опель""  то гарний, не червоний, і ще щось, і ще щось.
 Вже два дні не можу удалити!
 Це видалити?
— Да-да, видалити! Розберуся!
 Дасте раду?
 А це-ж як? Хорошо, розберуся!
Хороше як! Й отак по словечку, по зернятку наскладаємо в голову словничка-жартівничка. Терпляче, радісно, чемно, ніби намисто визбируєш, що діти порозсипали. Починаєм од дукачів, в там і коралі.
Бог так урядив, щоб люде вчилися від людей.

Normmindedness

Знаю, що нормальним людям перекладники не потрібні. Але не знаю нормальних людей.

вівторок, 16 жовтня 2018 р.

Льоньо

Льоня я не знав. Але певним чином доживаю не дожите ним життя, бо тепер хазяїн недобудованої Льоньом дачі. Льоньо мав жінку й доньку з зятем і спільну з ними садибку. Але Льоня закортіло на старости-літях трохи вже пожити для себе. А що таке пожити для себе? Це з пляшечкою і чарочкою на чистому повітрі. "Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть...", але вже, даруйте, без "дочка вечерять подає, а мати хоче научати...". От не треба ні подавати, ні научати: "в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля."
Чи читав Льоньо Шевченка? Та ніколилося трудареві: ставив на новому місці нову хату майже з лободи.
Я що-разу, як лишаюся сам у себе на хуторі, згадую Льоня, будівничого моєї домівлі. Згадую його як не золоті, то срібні чи мідяні руки, що робили, як могли, усе самі. І як він помер, скандзюбившись ув останнім нападі, на вузькій ступійці хиткого сходня, що тимчасово-вічно правив за рундук. Прихилившись головою до пробитих форнірних дверей свого власного, особистого дому-спочинку. Сам. Усе сам.
Чоловіче життя - самотнє стояння перед Богом. І це поза межами політичної корекції. Хто з нас зробив більше ніж Льоньо? Хто зробив иньше?

понеділок, 8 жовтня 2018 р.

Надбанок

Людство виробило забагато знаннів - замісць лічити, иноді кортить просто пропити всю суму.

Гандікап

Купив у "Форі" найдешевшого сиру. Смакує, як гуцульська бринза! Доля дала мені фору.

Двері на гору

Цілий вік мене запевняли, що я - чоловік бездушний. І лиш раз один друг, сьвященик, завважив, що я таки чоловік душевний. У тому розумінні, що ще не духовний. Я на другому поверсі, а там іще третій.

З буди

Не що давно, неділею, ми сиділи з Юрою в одній буді. В понеділок я знов сидів у буді, і не тій Буді, що коло Пешту, а в перекладницькій київській буді, а Юра озвався вже з Константинополя, а ще наступного дня  з самого Риму, таким робом зримувавши Рими Східній і Західній.
До Юри, що він там робить, питань немає. Звертаюся до тебе, правдо: де ти є і з ким ти?

За розважність

Життя стає розважним, коли ставиш Богові щирі питання й довго-довго вислуховуєш відповіді.

субота, 6 жовтня 2018 р.

Ґардаман або-ж ведмеже пійло

Добре п'ється у Львові хмільний "Фруктовий мікс"! А якби-ж його прозивали "Овочевою сумішкою", хто-б те пив? А "Садовою мішаниною"?

четвер, 4 жовтня 2018 р.

У дворі

Пес Блідко гавкає що-дня на всі вузькі груди, аж по хуторі виляски йдуть. Ніхто Блідкові не боронить, а лиш хвалять знай. Коли собацюру діти втрьох виводять на прогуляння, він аж напинає ланцюга. Навіть слонів ніхто на прикові не виводить  - а Блідко ич який лютий! Ніхто й очей не сьміє звести на пса, бо й без очей він гарчить, як той... Як той хто? До кого рівняти? Таж і леви оббігають хутір, підібгавши закацублого з ляку хвоста. Усе живе обминає двір десятою вулицею, так, що ніхто й не бачив їх давно. Уже й люде повірили, що нема ніде нічого, тільки білястий і зрадливий, як туман, гострий і сухий, як перець, Блідко.

День учителя

День учителя - правдиве національне сьвято. От скажіть мені, хто в нас іще не вчитель? Хіба купка дрібної малечи ще скривиться, не зголоситься: ще не всьвідомили вони, що можна й їм учетелювати. Нікого вчити? Тю! Так день-же нині який? Учителя, а не учня...

На смерть "України"

Як символічно: "Україна" зійшла з цього сьвіту, а "Київ" усе дише. Все пережив: відео-сальони, безборонне пірацтво-гайдамацтво, шапкогнучий, але безпрокатний прокат. Велике то щастя, що саме кінотеатр "Київ" був моєю першою любов'ю, хоча й другим місцем, де я дивився кіно. Першим був клюб "Заводу шампанських вин", що стояв саме напросто нашої хати на Сирецькій улиці.
СРСР вірив, що може виробляти саме шампану, а не просто іскристе вино. Шампанізатори, пришвидшені та прискорені на тяжкій роботі, діставали пізнє право на відпочинок. Клюб мав і книгозбірню, але, звісно, найголовнішим із червоних красних мистецтв було кіно.
Ми з батьками тоді ще втрьох відвідували вечірні сеанси, прихопивши для мого збільшеного дошкільного живлення шкляничку з борщем. У клюбі вікових обмежень на фільми не було, тому зловісний, непереможний  Фантомас смакував "саме як то часом восени буває борщ з квасолею разом."
Кінотеатр "Київ" став моїм першим театром і першим палацом. Він був такий розкішний, що саме слово "розкоші" здавалося зайвим у словникові. Бо крім кінотеатру "Київ", нічого розкішного в місті Київі, здається, не було. Тож не диво, що туди збігалося стільки люду. Коли гасло сьвітло, заля ставала ще пишнішою, ніби їдальня в таємничому палаці з "Кралі та прочвари" Жана Кокто. Але замісць їстися, нерозпакований борщ ціпенів і холов од захвату в своїй баньці. Яка там квасоля - тільки льоди!..
Але й "Україна" була гарна, добряча. Шкода, що ми її втратили. Навіть сьвяте ім'я не оборонило її. Найприступніше з мистецтв, кіно, стало так само непотрібне, як і решта мистецтв, уже геть незрозумілих. Тому з кінотеатрів годилося-б наробити музеїв. І пробувати туманити, знаджувати людей і цими картинами.
Аж ген мріє-бовваніє конструктивістський храм кіна - "Жовтень". Чому "Жовтень"? Що сталося в жовтні й коли саме скоїлося? У жовтні було кіно з борщем...

середа, 3 жовтня 2018 р.

Пивце у пивниці

"Пивна на Майдані" - і тут таки пише, що ціла мережа закладів їх є. А де наша пивниця з таким пивцем, що тільки ковтай?

понеділок, 1 жовтня 2018 р.

Дві нагоді

Громадськість нашого сьогочасника визначається двома нагодами. Перша - то нагода виступу. Виступів ніхто тепер уже не любить і виступати не дасть. Люде те знають і лізуть, наче з-під пригнітку. Але насправді незмога виступу покривається другою нагодою - нагодою публікації. Публікуватися тепер можна розлого, широко, просто таки на всю широчінь наявного дурування. Публікатори звикли розгортатися, як полкові козацькі корогви. Видно геть усе і то здалека.

Людяности ради

Наші автомобилисті вже давно опанували закермну телепатію. Коли вони за кермою щось і кажуть, то воно людяности ради.