неділя, 31 травня 2015 р.

Отже глибини всі розгадано, отже з’ясовано всі недомудрення

 На Кирила й Методія, й не тільки, нам у де-якій церкві нагадують, що нема юдея, ні грека, що немає значіння, якою мовою говорити  аби слов'янська. Це говорять мовою не абстрактно слов'янською, а певно визначеною  московською. І зразу віриш.
А спробуй-но сказати те саме по нашому, по вкраїнському  й одразу сумніви.

Арієрґарда — аванґарді

              
                              Один колишній
                              есер
                              дуже злюбив
                              СР-СР 
                              так пишно-пишно.
                              І сер-
                              цем ріс,
                              і на різки різ-
                              ав із ризиком
                              стати зеком
                              чи різником.
                              Та
                              не став,
                              зникомий,
                              бо саме стяв
                              37-ий
                              його кулемет,
                              що не знав метакуль
                              і бранців не брав
                              посеред цивільних.
                              Був говіркий 
                              пащу роздер
                              і зовсім вільно
                              здеклямував:
                                Есере,
                              СРСР!..

...Той чорний футурист, що знає тільки  сьогодні смерть. І всеньке май-буття!
                            
                                             

Український аванґард

 Грудочка культури в жменьках, дрібочка правди в пучечках, і ті пучечки можуть показувати недалеке й невисоке май-буття. Розмай-буття. Відмовитися від добре відомої минувшини й пригорнути геть невідому будучину. І пригорнули, й огорнулися. Все той самий хронотоп: час  37, місце  полігон. У народній етимології  палійон.
І кому заваджала ця дитяча хороба, чого вона виявилася смертельна? А того, що то була вкраїнська хороба, Україно-мовна. От ми трохи зненацька повоювали, й нам уже здається, що питання рідної мови як-що не розв'язане, то принаймні відкладене як не прикре, не гостре, не пекуче. Десь там у "Різному". Як-раз перед хуршетом.
Але не ту казку переповідає нам досьвід молодих і вкраїномовних, що раз-у-раз з'являються й що-разу зникають. Для однієї сторони питання не розв'язане, поки хоч щось сьміє по нашому цьвірінькати, для другої  поки по нашому тільки що сьміють цьвірінькати якісь божевільні аванґардисти.

понеділок, 18 травня 2015 р.

Всіх заколодило

 Відвичився я ніби від того ТБ, а, відвичившись, і відвик. Не все поправно збагнути можу. От умикають (чи відмикають?) ту скриню десь у чужій господі, й одразу  рекляма. А рекляма й питає, отак знечев'я, крутенько питає:
 У вас не запор, бува?
Я притьмом кидаюся до запору, до засува  чи засунуті двері? А воно-ж зовсім по нашому не про теє. Кивають на те, що в нас у всіх у шлункові зробився запрет, що нас усіх заколодило. Я сприймаю це як метафору, але воно може бути суто медичне. Розважте самі: ліків у нас ніхто не зажива, бо їх скрізь приймають. Приймуть, і чого зажити  нема. Від того й закреп, а в коней навіть чемер. Не заживаючи ліків, як же лікуватися? Хіба замовою? Але, мови не знаючи, як же відшептати?
От і запір. І так засунули, що тих дверей і Довбуш не виважить...
 

Лихі вісті не лежать на місці

 Що-ранку окрутистим любителям москвомовної преси пропонується неплатна газета. Зачіпливо пропонують її голосливі дівчатка у синьому  без жовтого  однострої, шалено імітуючи справдешній виголос іще совіцької Москви.
 Вєсці! Вєсці!  й одразу ясно, звідкіля віщуюють й кому провіщають.
Але чи-ж то вісті? На газеті написано "Вести". Не люблю я хвалитися, але мало знайдеться в нашому москвомовному Київі таких пуристів, таких доглядачів поправної мови московської, як оце я. Досить сказати, що я й досі на визнав большовицької "реформи" правописної.
Ось приклад: вѣсти-вести ріжницю кожен збагне. Вийшов зранку на вулицю й бадьоришся, бо одразу чуєш, що вже хочуть тебе "вєсці". Просто за роги беруть та й ведуть. А хто рогів не має, дістає московського нашийника.
Я-б не від того, щоб мене та юнь кудись повела, але боюся, що відведе  вона мене до добре знайомого старосовіцького дядька. А я вже з ним давно ґречно розпрощався.
А як будуть "Вѣсти", то я куплю й іще по складах розберу. Але тут і без газети чутно: лихі вісті не лежать на місці...

четвер, 14 травня 2015 р.

Дожидаючи гадки

 Що є в сьвіті прудкіш над усе? Мудра дівчина з народньої казки нашої розважила, що "прудкіш над усе  думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш". І в мудрої дівчини так воно й вийде. Але чи-ж усі ми  мудрі?
В більшости говорющих слово слово побиває, а думка десь тягнеться позаду за військом  на останнім возі лежить слаба, невідомо, чи живою довезуть.
Я кажу промовцям: ви мовите прудкіше, ніж міркуєте,  дожидайте гадки, а тоді говоріть. Але не кожне хоче дожидать, бо не знати, чи діждеш, а як діждеш, то чого. А раптом якась пика нехарапутна налякає так, що й річ умкне? 

Де хороше поседіти

 У новому бізнес-палаці "Більшовик" (sic!) на Вадимо-Гетьманській вулиці єсть конґреґаційна заля на назву "Космополіт" (чом не "Интернаціоналіст"?). Там чудова космополітична прибиральня: коли заходиш, хапається грати неповажна покойова музика. Звісно, теж космополітична, а як-же.
Меломани ніяк не оббудуться з тим, що солодка музика гучить по шиковних рестораціях, там, де можна солодко ззісти, п’яно спити, хороше походити. Авдіофіли, безперечно, втішаться тим, що солодко вухам буває й по затишних куточках, де чиниться протилежне поїдові й питтю, де хороше поседіти. 

вівторок, 12 травня 2015 р.

Намісць щаблів

 Перекладник викарячується, розчепірюється між двома жердинами, напинається, вчепившись пазурями рук і ніг,  і подається, як драбина, на небо. Дай Боже долізти хоч до горища й не забити голови.

За культурне спожиття

 Наш колеґа Сергій Сизенко каже про себе: я споживач культурного виробу. І я! І я! Тільки я культурний споживач emeritus. Із невеличкою пенсією, бо споживав коротко й мало.

Бороття з відтиначами

 Почув дивну думку: буцім Україну боронять і москвомовні вояки (істотна частка оборонців), виборюючи, між иньшим, і право на рідній землі говорити не вкраїнською. Виходить, що вкраїнці вбиваються, видираючи одне в одного право калічити московську мову, щоб більше ніколи не повертатися до своєї.
Це безглуздя цілком у дусі Московського царства, а не наших вольностей. Йдеться певніше про бороття фантомних болів із ампутаторами.

субота, 9 травня 2015 р.

Дурний переклад з московської

 Мені майже обонятно, якою мовою говоритимуть мої діти. "Обонятно" не знаємо? Теж байдуже! Сподіваймося на краще, на найкраще; на те, що вони не зможуть знехтувати оцих слів моїх, сказати, що не знали батька-українця; що батькам було байдуже до того всього. Ні, не байдуже!
Маю четверо і хай буде на чотири вітри. В кожнім разі, своїм життям я вплину на більш, ніж четверо вкраїнців. Я буду підшлункова залоза вкраїнства. Хоч яка змажка, а я переважу. Ніхто не знає нікого з тих, що плив за водою. Намагався, а не плив! Бо за водою плисти важко, майже неможливо. Потопають у болоті ті, хто дума, що плинуть за водою.
А, як-що проти води перти, то ком не вистачить, щоб спинити. У пам'ятку. Та я-ж стрепенувся не просто так. Я-ж носом до повітря на плечах потопельників. Та ще й яких! Не дурно-ж їх нівечили й нищили за вкраїнське слово!
А хто не згодний, хай вважає цього дописа за дурнечу. За дурний переклад з московської...

пʼятниця, 8 травня 2015 р.

Непричетність до побуту й до буття

 Шкода, що я вже не навчуся ні говорити, ні писати. Всі кругом уміють, а я  ні, не втну, бо ніколиться вже. Оце й уся моя змога  змога не торкатися до людських наук.

Промовка про богомовка

 Щоб хвалити Бога не треба бути ні богословом, ні богомислом. Один договориться, другий домислиться ще невідомо до чого.
Треба бути богомовком: власного-ж не маєм  ні слова, ні мислі. Тільки в прозірнім обширі своєї мовчанки почутимо Його приступність для слушної хвали.

четвер, 7 травня 2015 р.

І вся любов

 Любов у Бога вся. Тому й слів на те багато не треба, прозірних, розбірних, лиш одне  любов. В ньому  багато. А ми все розчаровуємось, що не знаходимо всеї любови в коханні, в любощах, в любості, в милуванні й у закоханні. В земному шукаєм за всім небесним. В матері, в подружжя, в дитини хочемо бачити її всю  любов. Не можна, не буває.
Зате вона скрізь сльозить і прослизує. І на чолі каземату бринять її чисті випоти. Скрізь Твоя воля й вільга, Господи!

Вічний рушій духовного поступу

 Кожен охочий до життьової науки цілий вік матиме при собі навчителя або й цілий гурт майстрів, готових без кінця вчити й ніколи нічого не вчитися. Як гострильне колесо з вічним рушієм  треба самому знати, коли від його відсахнутися, щоб не злизало до решти всього заліза волі та вдачі. Бо згострить гостре до держака, а саме залишиться невтомно тупим. 

середа, 6 травня 2015 р.

The time is out of joint

 "Доба звихнулась наша..." І це вже вкотре та сама доба! Ручку й ніженьку звихнула, якесь звихнення назвичаєне.
Щось у державі данській підгнило, згнило й гарно землю видобрило гноєм. А ми все соваємось у стисненій жмені часу. І хоч-би жмінька щастя!
Вся історія наша рівночасно настигла, нагальна, дійова. Вся в купі. Доба не минає, звихнулась доба.
Т'але ввесь час у Бога  зараз, зразу. Й у тім надія...

Треба та ще й геть

 Ми нахрапом цупимо за писок слова, не зважаючи на те, що їхній хвіст замотався десь у пітьмі безпросьвітніх віків. Чуже слово з невідомою історією й передісторією раптом стає нам нащось гостро потрібним. От і "секс". Чи треба нам його? А як-же, скажуть старші й молодші, треба та ще й геть!
На схилку свого віку СРСР роздумався: чи не продовжити ще рід? Американський журналіст, перший із допущених до простого люду, запитав у совіцького гурту: може, секс? Знайшлася одна пані, відказала по щирості: нема в нас того й тьху на його. З неї потім шкелювали довгими роками. Не подарували правди...
Пів тисячоліття слово "sex" в англійській мові означало тільки чоловіцтво чи жіноцтво, то-б-то стать, приналежність до однієї чи другої стати. Лиш у буремнім столітті ХХ-ім тим почали потроху прикривати всілякі соромоти. Це називається евфемізм: пристойним словом прикривається непристойність.
Однак та звичайність скоро призабулася, і тепер слову "sex" самому потрібні евфемізми, наприклад, "gender". І вже непристойним, слово те нахабно взаконилося в своїм новім негожім розумінні.  Нехай, кажуть, гірше, аби иньше. А нема иньшого. Й гіршого немає...

вівторок, 5 травня 2015 р.

Зволікаючи

 Мій відпочин  то зволікання. Коли можна зволікати, я відпочиваю.

Як завчати сокола на лови

 "Хоч риби нема, нате вам кіш на рибу!" от як у нас припрошають, а то все з вудлищем тим. І вудку сам змайструй, і до риболовлі наламайсь, і риболовище відшукай, і виловлю добудь. А ми коша маєм на те. І кошового. І ще кошару на ті вівці, що понаводяться, коли рибу продамо.
А от іще: "Не тоді собак годують, як на влови йдуть." Ну, звісно! Самі таке придумали  самі так і живемо. Не ми, кажете, придумали  ті вже вмерли? Ні, вони тут: то було-б занадто просто. То наше з ними співробітництво  спільна праця.

Скільки зміг

 Звив гніздо, понаводив діти. Чужа кошара овець не наплодить. Скільки зміг. Та й квит  хай люде кажуть, що знають. Се Тобі, Господи! І дбаю, й викохую, але хай буде воля Твоя! Ти відаєш, що даєш, кому і на що.

Сьвіт великий, та тісно жити

 В уселюдському Пантеоні так завізно, що й дотовпу нема, що як боровина непроглядна. Вбирає в себе очі тільки жертівня "Невідомому Богові". Так убирає, що кортить розкрити стелю, де є, й, проламавши, спустити ліжко з розслабленим.

Як не даси з просьби, то даси з принуки

 Позбавлення народу його рідної мови не можна вважати за чин духовного покріпачення, бо немає покріпачення духовного, то-б-то покріпачення Духом або в Дусі. Але то чин зневолення в даній Богом свободі, дія силування до духовної несили.

Ми — тлумачі

 Так не знаємо мови, що аж сьвятий страх поймає. Але страх у серці, а язик у роті  й із переляку деренчить.

Кинути як увагу

 Ну, нехай собі: може, й справді мову й язика маємо на те, щоб часом і приховати нашу гадку, але вже певно не на те, щоб вічно брехати. Всі шпиґуни, що ставили при вустах сторожа неправди, мусіли наливатися щирою, хоч і заказаною, правдою алькоголевою. Бо правда ходила в ту голову, але ніколи з неї не верталася.
Нещасний той, хто прийшов у цей сьвіт для облуди, огуди, образи, щоб перелаяти все село. Треба десь заховати хоч згорточок словесної правди чи хоч ненароком кинути дрібну її зернину   як увагу кидають. 

Манір мислення і дар духовний

 Висловлюючися, годилося-б усьвідомлювати, що річ  то оприлюднений манір нашого мислення. Мову, не як могу говоріння, а як питому систему богомислення, а може й причетність до богування, дано нам у дар духовний.
Зрікаються тої дари завсіди не на користь чужої, рідної комусь ступанки в небо, а на вигоду тому, щоб ніколи нікуди не видиратися.
І цього дописа я склав рідною мовою як доказ на звишписане.

субота, 2 травня 2015 р.

Не наше своє

 Наші діти, й це треба гаразд розуміти в батьківстві, суть не наше, а чуже продовження. Але це чуже  воно єсть наше, рідне.